Твір на тему лицарство сміливість сила наших героїчних предків в українських історичних піснях​

Олександр довженко писав: «українська пісня — це історія українського на­роду, народу-трудівника, народу-воїна». важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посі історичні пісні. саме в них вдячні сини і доньки укра­їни оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.

справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в україні, а й за її межами. історії відомий факт, який розповідає про те, як ко­заки на чолі зі славним гетьманом сагайдачним французам захисти­ти фортецю від ворогів.

саме про них, відважних лицарів, розпові нам історичні пісні. одним із яскравих пісенних образів є образ козака байди. слухаєш «пісню про байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. радієш з того, що байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, батьківщини. свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, байда помирає зі зброєю в ру­ках. а сумуєш тому, що вітчизна втратила відданого захисника.

надзвичайно популярною у народі була пісня про козака морозенка. він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. вороже військо було числен­нішим, але козацького ватажка це не злякало:

бились наші козаченьки

до ночі глухої, —

полягло наших чимало,

а татар утроє.

не повернувся морозенко до рідної домівки. закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». багато і його побратимів наклали головою у во­рожому краї. безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх си­нів. та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.

ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. вона розповідає про славні роки національно-визвольної війни, яку очолив богдан хмельницький. і особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. у піснях його називали «батьком хмелем», оспівували його подвиги. не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового івана сірка, відважного воїна максима кривоноса, талановитого ватажка івана богуна.

минали роки за роками. час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лица­рі її нового часу.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.