Чи існує справжнє кохання сьогодні (за твором в. чемериса "вітька+галя ,або про перше кохання) дуже треба на завтра! 34

  образ татьяни ларіної в романі "євгеній онєгін "змальований пушкіним з великою сердечністю та теплом . спочатку ми зустрічаємося з татьяною - провінційною дівчиною , потім - з вищого світу .для цього образу характерні жіночість , скромність . татьяна близька природі , простому народу , навіть назвав пушкін своєю героїню не випадково татьяною . він підкреслює її незвичайність : печальна, дика , мовчазна, неначе сарна . татьяна зростає самотньою , вона зажди замислена .

    приїзд онєгіна перевернув життя татьяни , він не схожий на інших , незвичайний , тому у серці героїні зароджується кохання . щаслива і нещасна у своєму коханні . її кохання зливається з поетичним зображенням природи і все це сприймається , як саме життя . це улюблений образ пушкіна .він підкреслює моя душа , татьяно друже мій татьяно .

  образ татьяни ларіної -це образ ідеальний і , разом з тим , живий ,реалістичний образ російської жінки   , ніжної , тонкої , милої.

жили дід і баба. були у них лише кури, але бабуся мріяла про різних 10 птахів. одного разу дід вийшов на двір і побачив чудасію, на подвірї сиділо 10 пташок. він одразу покликав бабусю, вона вибігла і побачивши те дуже зраділа. вона їм дала їсти і птахи промовили до неї: "за твою доброту ми виконаємо одне бажання".а бабуся відповіла їм ,що нічого їй не потрібно, лише 10 птахів. вони це бажання виконали і відтоді баба жила дуже щасливо. ось і казочці кінець, а хто слухав молодець.

зробив глечики,собі житло,різний посуд та інше

мело, крутило по землі,  що було сили.  свіча горіла на столі,  свіча горіла.  немов безжурний рій комах,  так сніг лапатий  летів знадвору попід дах,  просився в хату.  завія креслила на склі  круги та стріли.  свіча горіла на столі,  свіча горіла.  наверх у зблисках вогняних  злітали тіні.  сплетіння рук, сплетіння ніг,  шляхів сплетіння.  додолу впали — чути тріск —  два черевички.  слізьми на сукню капав віск —  плакала свічка.  і все губилося в імлі  холодній, білій.  свіча горіла на столі,  свіча горіла.  війнуло з покутя — й вогонь,  здійнявши крила,  жар від розпечених долонь  живив щосили.  хурделі люті були й злі,  яке їм діло,  що десь на нашому столі  свіча горіла.