Цитатний план до твору білий кінь шептало

яку людину можна вважати щасливою? матеріальний достаток може зробити побут зручним та приємним. але ніякі зручності не замінять людині справжнього щастя. бо щастя — це не гроші, не коштовності, не дорога апаратура чи заморський авто_ мобіль. щасливою я б назвала людину, у якої є справжні і вірні друзі. бо вірний друг — то найдорожчий скарб. а ще у народі кажуть: все купиш, лише тата і маму не купиш. отже, людина, у якої є батьки, які в усьому підтримують її, ,— щаслива. і без повного розкриття своїх здібностей, без улюбленої праці нема щастя. отже, щаслива людина та, яку люблять і сама вона любить ближніх, яка уміє і хоче працювати.

ти в якому класі навчає 

сказати своє слово може той,хто уміє слухати і може бути почутим.

князь ігор — головний герой пам'ятки. він воїн, політичний діяч русі. здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «браття і дружино! лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з дону». раптовість нападу на ворога важила дуже багато. і в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. князь ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».

если тебе подойдёт,то вот..

осінь. ліс. листя шурхотить під моїми ногами. я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. і світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. євген плужник у поезі «вчись у природи творчого спокою» радить кожному: вчись у природи творчого спокою в дні вересневі. мудро на землі. як від озер порослих осокою, кудись на південь линуть журавлі. і справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: бо я дивлюсь і бачу: все навіки на цій осінній лагідній землі, і твій слідок малий такий великий, що я тобі й сказти б не зумів саме тому максим рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: поете! живемо в пустині серед каміння та людей, і тільки мак небесно-синій – єдина втіха для людей. краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. кохання. скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії павла тичини «ви знаєте, як липа шелестить»: ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? — кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їй очі, кохана я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.