Прочитайте уривок із новели «intermezzo» м. коцюбинського: «прощавайте. йду поміж людьми. душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…» цей епізод твору є … 1.експозицією 2.розвʼязкою 3.розвитком дії 4.кульмінацією

як не розминутися з майбутнім? безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. куди спрямувати свої здібності? який фах опановувати? ці питання важливі для кожного з нас. та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для україни, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. до цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. чому? та тому, що тоді не буде питання, їхати до києва чи дніпропетровська, чи якогось міста в україні. за деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у парижі чи лондоні, у будапешті чи вашингтоні. ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ xix ст. п. буаст сказав: «майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.

однозначним є те, що україна є не просто частиною європи, а інтегрованою її частиною. не забуваймо також про те, що геопо-літично україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі європи. хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий спосіб. на жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції україни, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси україни.

  а мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему чорноморського флоту. російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».

кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. у японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. і україна в цьому сенсі не є винятком. нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території україни, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.

тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. а для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.

це головна думка а по темі можеш росказати що відбувається в повісті земля

багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». вона порушена в творах нечуя-левицького, панаса мирного, карпенка-карого, ольги кобилянської.  о. кобилянська — письменниця буковини. вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. та для багатьох земля так і залишилась мрією. вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.  у повісті о. кобилянської «земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина буковини. важким було тодішнє життя селян. багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. вони дешево продавали свою силу. так проминали молоді літа багатьох людей. єдиним, що могло врятувати селян, була земля. мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.  саме такі сім'ї показані в повісті «земля». докія чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка.  вона все життя провела тут, біля землі. а коли відчула, що нездужає, що сили її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за тодорику. мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. головне, що він має поле.  рабами землі є івоніка федорчук і його дружина марійка. вони перебувають під магічною владою землі. подружжя федорчуків було безземельним. обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. нарешті федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші.  івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. йому додавала сили думка про майбутній врожай. головне для івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам михайлу та саві. михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. батьки дуже любили свого старшого сина. а молодший — сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. всупереч батькам сава покохав рахіру. це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. але сава не може без неї. він розуміє також, що земля — це життя. і він стає на шлях братовбивства: «за землю підняв сава руку на свого брата, лиш за як одинак надіявся колись дістати всю землю». сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.  розбилися вщент мрії федорчуків. земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя.  старий івоніка втратив все. не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до анни, нареченої михайла. реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.  трагедія родини федорчуків зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині.