Твір на тему мій улюблений герой повісті г. тютюнника "климко"

климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»

климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»

подробнее - на -

який твій улюблений колір?

яку страву ти любиш?

чи є в тебе хлопець?

а скільки йому років?

яка страва йому довподоби?

чи любиш ти ?

який твій улюблений твір?

яка твоя улюблена книга?

чи твої шкарпетки у моїй сумці?

можна взяти твою ?

хуха-моховинка була лісовою, боровинкою хухою. у старому бору спонвіку жив увесь її рід. вона була наймолодшою серед хух. пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з’являлася. моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м’яким зеленим мохом.