Твір на тему мій улюблений герой повісті г. тютюнника "климко"

климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»

климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»

подробнее - на -

борітеся – поборете, вам бог є! тарас шевченко

мов поганих не існує в світі,  є лише погані язики. а. бортняк

раби – це нація, котра не має слова. тому й не зможе захистить себе. оксана пахльовська

руйнування мови – основи національної культури – це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.  а. мокренко

мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.  іван огієнко

-привіт.-мене звуть сніжинка.-а що ти робиш? -я починаю танути.-ні, не вмирай! я з тобою вже подружився.-на жаль я не зможу з тобою залишитися жити.-я буду сумувати про тебе-прощай.