Скласти твір на тему: «усвідомлення громадянський позицій людини як одного з проявів духовності(тарас щевченко)»,або«сила духу необхідна риса характеру в житті на прикладі лесі українки»

леся українка

уславлення мужності та сили людського духу в поезії лесі українки

як дитиною, бувало,

упаду собі на лихо,

то хоч в серце біль доходив,

я собі вставала тихо.

«що болить? » — мене питали,

але я не признавалась —

я була малою горда, —

щоб не плакать, я сміялась.

(«як дитиною, »)

доля дуже рано навчила лесю українку мужності. вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі наступні роки. проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю лесю українку все її життя.

у несприятливій для повнокровного розвитку україни суспільній атмосфері межі хіх-хх століть родина косачів вирізнялася своїми демократичними , плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. виховуючись у такому середовищі, леся зазнала його благотворного впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. а ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною:

хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

хіба тремтить моя рука?

чи пісня й думка кволі?

(«хто вам сказав, що я »)

духовна міць недужого тіла, властива лесі українці, наснажувала і її творчість. потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч владному тиску, писати про кривди рідного краю. «і все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний » патріотичний мотив— один з найчастіших у поезії лесі українки. її любов до україни — не рівня зітханням, що були так популярні серед частини української інтелігенції.

за глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням — це ще не велика послуга для краю. «що сльози там, де навіть крові » в лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби.

але в неї було пристрасне слово, в неї був величезний митецький хист. її полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили:

вставай, хто живий,

в кого думка повстала!

година для праці настала.

не бійся досвітньої мли,—

досвітній огонь запали,

коли ще зоря не заграла.

(«досвітні огні»)

недаремно поетесу стали величати дочкою прометея. нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар невтомного слова було справою всього її життя. звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицевою. не забуваймо, що леся українка — жінка з тонкою, вразливою душею. були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати.

такою втратою стала для неї смерть коханого — сергія мержинського. але навіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі та величі. у ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її напівбожевільне страждання несподівано спричиняються до творчого вибуху. ця дивовижна жінка на одному подиху пише глибоку драматичну поему «одержима». пізніше вона згадуватиме, що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла б збожеволіти.

здавалося, леся була розбита і спустошена цією втратою. але подиву гідна залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, визволитися від депресії. бо життєве кредо лесі українки — сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами:

так! я буду крізь сльози сміятись,

серед лиха співати пісні,

без надії таки сподіватись,

буду жити — геть думи сумні!

(«contra spem spero»)

і вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: в житті й у творчості. завдяки її дивовижній духовній незламності іван франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі та силі жінку «чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогочасну є» які дивовижні, які промовисті слова!

глібов народився 4 березня 1827 року в селі зелений поділ, колишнього хорольського повіту на полтавщині, в родині маєтків магнатів родзянків.початкової грамоти глібова навчила його мати, орина гаврилівна, культурна і освічена жінка, потім хлопця учив місцевий панотець, а в 1840 році його віддали до полтавської гімназії.у перші роки перебування в полтавській гімназії л.глібов пробує писати російською мовою. його творча біографія починається віршем «сон», написаним у 1841 році. захворівши л.глібов змушений був залишити гімназію. після одруження і невдалої спроби вступити на медичний факультет київського університету він вступає в1849 р.  до ніжинського ліцею вищих наук князя безбородька. в цьому учбовому закладі в свій час навчався м.гоголь і є.гребінка.з 1855 р. л.і. глібов, після закінчення ліцею, працює викладачем  історії та ії в дворянському училищі в м.чорному острові, подільської губернії, звідки в 1853 р. переходить на посаду викладача історії та ії в чернігівську чоловічу гімназію.      в цей період і з'являються перші українські байки глібова - здебільшого вільні переклади з крилова. в ці роки роки він пише також ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії 20-40-х років 19 ст.ще в 50-х роках в чернігові виникає гурток з місцевої інтелігенції. активну участь у діяльності цього гуртка бере і глібов з дружиною. внаслідок зусиль глібова з липня 1861 р. починає виходити щотижнева газета «чернігівський листок», у якій вміщувались прозові і поетичні твори глібова під псевдонімами: «ив. кенер», «простодушный». в газеті висвітлювались питання громадсько - культурного життя україни того часу, порушувались питання про діяльність недільних шкіл, про освіту жінок.  зростання популярності «чернігівського листка» насторожило царських чиновників, які піддали суровій цензурі вміщувані в ньому матеріали. викриття нелегальної діяльності осіб, зв'язаних тісною дружбою і співробітництвом з л.глібовим, вело до розширення слідства. увесь цей процес привів до того, що царські власті припинили видання «чернігівського листка». цей удар тяжко вплинув на л.глібова. він відходить від громадської діяльності  й залишає чернігів. на кілька років глібов знайшов притулок у ніжині, де він оселився з дружиною, яка тяжко захворіла.    поховавши у ніжині дружину, л.глібов переселився до чернігова, де дістав посаду завідуючого земської друкарні. навколо л.глібова групуються літературні і театральні сили м.чернігова.  за останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.помер л.і.глібов 10 листопада 1893 року на 66 році життя, від астми і хвороби серця. поховано його в чернігові, де він прожив половину свого життя.

минула   гроза   була   дуже   велика,сильна і   дощова.   після   неї   вся   природа   ніби   ожила.гроза   після   себе   залишає добро і   зло.грози   бувають   різні   великі, малі,але насправді   це   є   прекрасне   природне   явище.