Зображення покріпачення україни в романі пнаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

Видатний український письменник панас мирний у романі "хіба ревуть воли, як ясла повні? ", змальовуючи історію села піски, витворив майже столітню історію всього українського селянства. зі сторінок роману постає перед нами україна, якою вона була до закріпачення. серед безкраїх степів красувалися, як квітники, веселі хутори, присілки, села. вільної землі було неозорно. приходь, ори, скільки хочеш, — ніхто слова не скаже. та не стало рівності між людьми — не стало братства. козацька старшина, якій колись, вибираючи, на голову груддям землю кидали, щоб не зазнавалася, позадирала тепер голови вгору, а прості козаки до самої землі понагинали. кругом україну облягло панство, як те гайвороння, шматувало її та земля, котру народ засівав своїми кістками, обороняючи її від ворогів, стала для них теж ворогом, від якого доводилось тікати. люди переходили з одного місця на інше, шукаючи волі, бажаючи здихатися панів, але ті пани вже були всюди. кругом неволя, кругом сум людський. піски були ще вільні, але до піщан доходили розповіді про те, як у сусідньому селі гетьманському не тільки пан полковник з людей знущався, а й як пані полковниця черевиками зуби й очі вибивала, як по цілому тижню в колодках морила сердешних дівчат, як їм коси різала, голову дьогтем мазала й пір'ям натикала, як ніхто не женився, ні заміж не йшов, не заплативши викупу. та не обминуло лихо піски, як і всю україну, — потрапили вони в неволю. дісталося село пану польському. пан польський, вилупок з тієї голопузої шляхти, що після занепаду польщі переметнулася під крильце російського самодержавства, "заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до й до пісок! генерал та його нащадки все новими й новими указами та вигадками щодня камінець по камінчику вибивали з людської волі. "кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив'язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби " кріпаки почали тікати. але як вони не тікали, все-таки багато зосталося на розвід панам польським, які із завзятих степовиків поробили покірних волів, що орали та засівали зерном уже не свої ниви, а панські. люди від горя й безвихіддя розпились, розледачили. перестали навіть тікати. неволя, як той чад, задурманила людям голови. село зубожіло. обшарпане, обтіпане. стали прокидатись де-не-де злодії — новина в пісках! раніше ніколи ні в кого й двері не замикалися, а тепер — і на засові страшно. реформа 1861 року не принесла селянам сподіваної волі, в народі її прозвали "голодною волею", бо селяни вийшли "на волю" обідрані, мов жебраки, і потрапили в нове рабство до тих же панів. панас мирний у романі "хіба ревуть воли, як ясла повні? " розповідає ? розповідає "лихо давнє й лихо сьогочасне", бо засиллє "п'явок народних" не змінилося й після реформи. як належала панам польським вся влада в повіті ("сам — предводитель; родичі — урядники; справник, суддя, підсудки — все то зяті, родичі зятів, племі"), у них вона залишилася й після реформи. що ж робити людям, як жити, щоб вирватись з цього зачарованого кола? над цим питанням й примушує замислитися роман панаса мирного.

дружина державного діяча повинна бути відповідного статусу.

має бути елегантно вдягнена, повинна поводити себе виховано і ввічливо.

вона може чоловікові, якщо він попросить або буде не в змозі щось зробити.але якщо чоловік не хоче втручань в свої особисті справи , то дружина не повинна лізти в його справи.також дружина повинна доглядати за чоловіком,наприклад відпочивати чи рекомендувати який костюм надягнути.

портрет доріана грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

  на мою думку в доріана грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. йому про це казали і лорд генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.   коли лорд генрі розповідає доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. його бажання справджується. це стало роковим для головного героя.

пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. наприклад, сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, запрошеними на цю виставу. саме коли помирає сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

спочатку доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

він веде розпутний спосіб життя. в нього було багато жінок. через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) пристойні дома закривалися для нього . про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. на що художник відповів «я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». доріан вбиває художника. поражає те, з якою холодністю він спочатку за хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

у кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а іти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. лорд генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. мовою) доріана, а не йде від щирого серця. тоді доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

я вважаю, що якби доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. він перетворився на маніяка. якому знищувати власну душу. я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

вийшло довго, але сподіваюся, це