Чим відрізняється фольклор на пісня від авторської

між фольклором і літературою існує тісний зв’язок, обумовлений специфікою словесної творчості, в якій відображаються уявлення людини про навколишній світ і закономірності розвитку суспільної свідомості. однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.

фольклор в широкому сенсі – це історично сформоване, що ввібрало народні традиції колективне співавторство, яке передає в усній або ігровій формі поетичне узагальнення досвіду багатьох поколінь. серед фольклорних жанрів виділяють обрядові, пісенні та епічні. до епічних жанрів відносяться казки, перекази, билини, легенди, оповіді, а також малі форми усної народної творчості:

прислів’я;

приказки;

загадки;

анекдоти.

слово «фольклор» часто вживають у вужчому значенні – для визначення змісту і способу створення словесних художніх образів, властивих саме цим жанрам.

зародження літератури як виду мистецтва в багатьох культурах пов’язане з розвитком народного епосу. він служив основою літописів і життєписів святих; принцип розповіді, запозичений з фольклорних казок, використовувався в побудові сюжетів авантюрних і шахрайських романів – прообрази багатьох жанрів сучасної прози; образний лад і ритмічна організація билин, історичних, обрядових пісень знайшли відображення в авторській поезії.

однак літературні твори не підпорядковувалися фольклорним канонам, мали більш складну композицію, довільно розвиваючий сюжет і могли існувати тільки в письмовій формі, оскільки кожний з них представляв собою оригінальний твір, створений однією людиною.

зрада - дл всіх людей, це слово асоціація з чимось не хорошим, підлим. і я звичайно не виняток. мені здається, що якщо ти завяєзуєш дружбу з кимось, то ніколи не зраджуй цій людині, а будь з нею до кінця, в усіх скрутних ситуаціях, тому що якщо ти обрав людину в якості свого друга, то залишайся з ним назавжди. я не розумію вислову "друзі напрокат", в моєму баченні друг він або є, або його немає взагалі, це не явище і воно не абстрактне. а ті хто відносяться, до друзів які приходять і йдуть, не мали ще справжнього друга, і не вміють ним дорожити. зраджують не лише друзі, а й близькі кохані люди. і це набагато гірше, ніж втратити друга, тому що коли ти любиш, ти починаєш проживати з коханим одне життя, а після зради його потрібно розірвати, а це процедура болюча. проте сама страшна зрада, це коли тебе зраджують твої рідні, ви не дивуйтесь буває й таке. і саме в цей момент ти не знаєш навіть чи варто продовжувати жити. я розумію, що боротись зі зрадою безглуздо, але почати цінити всіх ніколи не пізно.

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".