нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину андрія малишка. «пісня про рушник», «вчителька», «стежина» дуже знайомі кожному з нас. раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
у чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. цей прийом є відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
і засмучені очі хороші твої.
звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. поезія малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.
Популярные вопросы