Звернення т. шевченка до сучасної молоді. написать)

шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. т.г. шевченко глибоко знав стан народної освіти. у ряді поетичних творів (“наймичка”, “і мертвим, і живим…”), повістях “близнецы”, “княгиня”, “прогулка с удовольствием й не без морали”, “щоденнику” та ін.) він започаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в україні.

народна школа, на думку т.г. шевченка, має бути доступною для всіх дітей. у ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. рідна школа має задовольняти потреби свого народу і діяти на засадах народності.

велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. саме таким педагогом був для шевченка і.п. котляревський. на противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів.

народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського народу. досягається це шляхом вивчення історії своєї батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.

засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в україні, т. шевченко закликав не до відрубності вітчизняної школи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.

1.опис сосонки.

2.попередження сороки.

3.продаж сосни.

4.прекрасне вбрання дерева.

5.нікому не потрібна сосна.

6.втеча івася.

7. подяка сосні.

        для поезії м.вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну україну.

      у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя.це до них звернені слова поета:

                                          краще в ріднім краї милім

                                          полягти кістьми,сконати

                                          ніж в землі чужій,ворожій,

                                          в славі й шані пробувати.

      у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і рідний край,які забули свої звичаї.микола вороний задає риторичне запитання:

                                          де ж того євшану взяти,

                                          того зілля-привороту,

                                          що на певний шлях направить,-

                                          шлях у край свій повороту? !

      роздумуючи над  поемою,я пригадала слова т.шевченка "хто матір забуває,того бог карає".я переконана,що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.

      ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної україни,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.ми любимо свою батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:

                                          за честь і правду все віддай,                                          коли ти любиш рідний край!

      я ,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.