Твір-роздум на тему значення мрії в житті людини за твором "пурпурові вітрила"

после незначительного потепления в украину вернутся небольшие морозы и снег.  их синоптики обещают в конце января.  поэтому самое время вспомнить об акции экологических организаций - развешивание кормушек для птиц.

молодые защитники природы еще в начале зимы призвали всех неравнодушных птицам пережить голод и холод: смастерить самостоятельно кормушку и повесить ее или на окне своего дома, или на дереве в саду или в парке.  изобретать велосипед здесь не надо.наверное, у каждого из нас остаются дома крошки хлеба, которые можно вместо выбрасывания в корзину с пользой - отдать птицам.  или купить тот же пшена или пшеницы и насыпать в кормушку, а лучше нежареный семечки, несоленое сало на веревке или несоленый смалец.

и пусть бы это стало постоянной привычкой, так же, как чистить зубы или мыть руки перед едой.  ведь птицы, как и все живое на планете, в нашем внимании, заботе и любви.  особенно в последнее время, когда миром и человечеством правят техника и новейшие технологии.  однако истинное наслаждение человеку может принести лишь настоящее и создано природой.  поэтому нельзя допустить, чтобы интерес к живому совсем исчез, а птицы, в свою очередь, нас разлюбили.хотя сейчас похоже, что именно к этому идет.

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.