коли я розпочала своє ознайомлення з оповіданням про двох друзів, то спершу подумала, що головному героєві не вдасться дістатись до рідних земель, а ось його напарник біл має всі шанси знову побувати вдома. я ще ніколи так не помилялась! мені прикро це визнавати, але я, на жаль, спочатку звернула увагу лише на зовнішність героїв та їхню фізичну форму, тобто, замість того, щоб придивитись до рис характеру чи моральних якостей, зробила хибний висновок, що сильнішим є той, хто міцніший фізично.
зрештою, на перший погляд так все і виглядало. але приблизно хвилин за п’ять, коли я прочитала, що головний герой отримав травму та потребує , а його «друг» біл покинув хворого напризволяще, я змінила свою точку.
я вважаю, що людина не зможе чогось досягти чи здобути щось шляхом зрад, вбивств, злочинів… мені навіть здається, що коли біл покинув свого товариша, то підписав собі смертний вирок. адже «гуртом і батька легше бити», пам’ятаєте?
хоч би яким слабким та виснаженим не виглядав головний герой, у нього було дещо важливіше за фізичну силу: він мав любов до життя. він не мав честолюбних намірів чи злостивих думок. не хотів перемогти та полишити слабшого. він просто хотів жити.
тому, на мою думку, головний герой і виявився сильнішим та переміг. адже найважливішим для людини має залишатись сила воли, чистота помислів та прагнення жити.
Популярные вопросы