"давно це було. у селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. маленькі віконця, наче здивовані , поглядали на рідні подвір’я. жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. щойно випав сніг. він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом. ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора. зупинився, прислухався, придивився. побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. замилувався. його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. відчув художник мінливу тишу. все затихло, не ворухнеться. золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «спи, моя зіронько, ». прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу." (елла бєлкіна)
Спасибо
Ответ дал: Гость
ніхто не скаже ось вортеці атакують а всім начхати це приклад
Популярные вопросы