Сенкан до лоскотона з казки "цар плаксі та лоскотон'

Мені казка василя симоненка "цар плаксій і лоскотон". в ній автор розказав про країну сльозолий, якою правив цар плаксій. все його сімейство було дуже схожим на нього: "всі сльозливі через край". цар домагався, щоб в країні плакали "всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні! " і зовсім сутужно пришилось би жителям тієї країни, якби не жив серед них "добрий дядько лоскотон". його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив "до усіх голосний та щирий сміх". і навіть коли доброго чарівника ув'язнили плаксієві слуги, прості люди йому звільнитися. лоскотон віддячив сповна — "розвалив поганський трон". ця казка дуже повчальна. її головні герої — лоскотон і цар плаксій — абсолютно протилежні. це неначе добро і зло, які по сгійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. показовий фінал казки. "цар плаксій помер від сміху", а лоскотон "живе й понині! " так автор виражає свою віру в перемогу добра над злом. особливо мені , що плаксій помер саме від сміху. бо сила сміху, добра — переможна. там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. там, де сміх — там свобода, радість, надія. а їх неможливо знищити так же точно, як саме життя. думаю

за весь навчальний рік, мені сподобався твір олекса стороженка "скарб". "скарб" безумовно оповідання на морально-етничну тему. автор закликає нас, щоб ми поглянули який спосіб вибирає для себе людина.

в оповіданні "скарб" автор зображує головного героя павлуся байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та пий.та наголошує: "завидуєте щастю мого павлуся, а ніхто б не схотів бути павлусем".є таке прислівя "щастя знає, кого шукати", ось так і павлуся щастя знайшло.

ця історія дуже цікава, інтригуюча і реальна, я вірю що насвіті бувають такі люди з такими випадками.

 

                                                  лебідь, щука і рак

                                            у товаристві лад – усяк тому радіє.                                          дурне безладдя лихо діє,                                          і діло, як на гріх,                                          не діло – тільки сміх.

                                          колись-то лебідь, рак та щука                                            приставить хуру узялись.                                        от троє разом запряглись,                                        смикнули – катма ходу…

                                              щó за морока? щó робить?                                         а й не велика, бачся, штука, -                                      так лебідь рветься підлетіть,                                      рак упирається, а щука тягне в воду.

                                      хто винен з них, хто ні – судіть не нам,                                                      та тільки хура й досі там.