Що таке філософічність поезії? філософічність поезії рильського

юрій яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. у своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «життя є молодість, труд і любов. дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «байгород». яновського, як і хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов. провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. у центрі уваги яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. у новелах роману «вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. і одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. отже, особливості романтичного стилю роману «вершники» визначає саме емоційний фактор. з першої новели «подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. у романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардіє передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. і от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. один за одним гинуть брати: андрій, оверко, панас — гинуть переможені своїми ж братами. братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «я (романтика)» м. хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була! у запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів половців — денікінця андрія, петлюрівця оверка, махновця непереможеним залишається тільки більшовик іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. принципи класової боротьби стають вищими за почуття родини,, роду: « рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар герт. вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («чубенко — командир полку»). усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. як і хвильовий, яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. і через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. адже розпад одного роду половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.

над дніпром у селі старому кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) карпо летючий. був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. добре знав усі дніпровські пороги змалку. лоцманський отаман дуже любив карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.  якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. отаман послав карпа летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.  погода була тиха та ясна. десь далеко шуміли пороги. гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.  щасливо проминули три пороги. карпо був гордий і радісний. а попереду вже гудів дід, чи ненаситець. здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.  білий гребінь хвилі пробіг по воді. коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. страшний камінь крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. гребці здійняли руки до бога, і карпо втратив пам'ять.  коли карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.  до летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! а запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. і розказали, що як зруйнували січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.  запорожці повели карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні дніпрові пороги.  пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. у ньому спочивали старі запорожці. у другому саду співав сивий кобзар.  далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з україни. гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. став він розпитувати карпа про те, чи пам'ятають в україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за україну.