Твір на тему: завдяки чому у людини виростають крила? (за віршами ліни костенко ,,чайка", ,,крила")

Ліни костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила. з усього цього стає зрозуміло, що функцію крил у людини відіграє душа. душа людська, уяву людини і розум дійсно можуть людині відірватися від щоденних побутових питань життя, дозволити їй злетіти високо до небес і роздумувати над найцікавішими і піднесеними питаннями буття. звичайно, з твердженням ліни костенко про крила людини можна повністю погодитися. прикладів цьому настільки багато, що перерахувати їх все просто не представляється можливим. найкраще черпати такі приклади з літератури. величезна кількість прикладів у літературі, опис людей, які перебували у найскладнішій ситуації, мали проблеми із звичайним забезпеченням своєї життєдіяльності, але все це не заважало людям замислюватися і займатися найбільш великими проблемами буття. це лише підтверджує тезу про те, що людина – це така істота, яка завжди може мріяти і прагнути до чогось хорошого і світлого, незалежно від того, в яких умовах і обставинах вона знаходиться. здавалося б, якщо людина живе в безпросвітній убогості, зобов’язана важко трудитися протягом днів і тижнів, щоб повноцінно прогодувати свою сім’ю, хіба вона може замислюватися про щось високе і духовне? уявити це собі дуже складно, адже така людина повинна мати на умі лише свою боротьбу за виживання і не замислюватися ні про що високе. але ліна костенко стверджує зворотне, і з нею можна повністю погодитися. навіть у таких складних умовах людина не стає твариною, у неї залишається щось від бога. на думку відомої української письменниці, в цьому піднесеному бажанні людині ті крила, які вона завжди має. звичайно, ні про яких крилах, як у птаха, і мови бути не може. людські крила – це уява людина і її високі людські якості, а саме чесність, правдивість, вірність, здатність до важкої праці, щедрість і, звичайно, високий творчий потенціал у обдарованих людей. після прочитання деяких творів ліни костенко стає очевидним, що людина дійсно має крила. але вони не покриті пір’ям і не дозволяють людині злетіти, як птиці. вони лише служать людським механізмом відриву від сірої реальності і піднесення до дивовижних висот своєї уяви і творчості. крила є у кожної людини.

                    хто з нас не полюбляв приміряти речі мам и чи бабусі? нам усім хотілося поскоріше вирости. були і туфлі на підборах, і сукня з діамантовими гудзиками, і хустинка з тороками.

                      ще в другому класі мені червона хустинка моєї бабусі, яку вона одягала тільки на свята. інколи, коли бабуся була на роботі, я нишком доставала її та приміряла, хотіла бути схожою на свою бабусю. у тієї хустини був свій неповторний запах. здається, вона пахла тими квітами, що були намальовані на ній.

                        коли я перейшла до п'ятого класу, то вже співала в шкільному хорі. і на свято миколая ми мали співати у народних костюмах. і хоч мама мені пошила гане українське вбрання, мені не вистачало маленької деталі. адже це була зима, і віночок не одінеш у люті морози, тому я попросила бабусю, щоб вона дала мені на один день свою червону хустку. бабуся довго не погоджувалась, бо це ж школа, все може трапитися, казала вона. але як не догодиш улюбленій онуці. щоб та булу найкраща, і вона погодилась, попередивши мене про цінність цієї речі.

                    звичайно я берегла хустку увесь виступ. прийшовши додому, я бабусі не застала. я хотіла зробити їй подарунок, виправши хустку. замочила її в теплій воді з пральним порошком, та й пішла робити уроки. незабаром прийшла бабуся. коли вона зайшла до мене в кімнату, то я помітила на її щоці сльозу. виявляється, цю хустинку не можна було залишати в теплій воді, бо всі квіти та листочки, що так яскраво "квітли" на ній, розплелися та змішалися в один незрозумілий колір. я не знала що мені робити. як просити вибачення, що говорити? ! бабуся мене заспокоювала, голубила, витирала сльози, та я не могла заспокоїтися.

                  я заспокоїлась тільки тоді, коли бабуся з шафи дістала таку ж саму хустинку, з тороками, з великими червоними квітами та зеленими листками. виявляється, у бабусі завжди було дві однакових хустини.

                  тепер я закінчую школу, але більше ніколи я без дозволу дорослих нічого не роблю.