Мне нужно на завтра здавать! твір"мій улюбленний літературний персонаж(герой)"

літературні герої вони стають для когось ідеалами в житті, для інших — негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію.і. с. нечуй-левицький у своїй соціально-побутовій повісті «кайдашева сім'я» створив образи селян пореформеної доби xix століття. це яскраві і колоритні образи, бо кожний із них неповторний і індивідуальний: тихий, богобоязливий омелько, добра господиня і гарна куховарка маруся, бриклива мотря і насуплений карпо, ніжний лаврін і лагідна мелашка, а ще два незабутніх образи, які є, мабуть, чи не в кожному селі, — це баба палажка і баба параска. особисто мені саме ці гумористичні образи. чому вони? по-перше, я люблю, коли літературний образ має якісь негативні вади, теплим жартом можна побавитись, а ще мені дуже жаль цих бабусь, які з одного боку хочуть зробити людям добро, а з другого — не можуть не змагатися, хто з них краща, що викликає сміх.образи двох сільських старих жінок, створених письменником, серед негативної атмосфери сварок викликають не негативне ставлення, а, навпаки, співчуття читачів. хочеться не глузувати, а помирити цих двох бабусь, щоб вони не витрачали своєї енергії на сварки, а жили і творили добро. бо свій життєвий досвід, вміння вони могли б передати іншим. адже вони віруючі люди, ходять до церкви, хочуть служити богові і людям, жити праведно на цій землі. але, на мою думку, затурканість і безкультурність, неосвіченість і темнота кріпосницького ладу породили ці гумористичні образи.сам письменник дуже любив своїх персонажів. про це свідчить і їх довге літературне життя: у і. с. нечуя-левицького є ще й оповідання, яке так і називається — «баба параска і баба палажка», яке автор написав 1874 року, за чотири роки до створення повісті «кайдашева сім'я».подобаються мені ці образи і своєю мовою: вона пересипана приказками, прислів'ями, несподіваними порівняннями.незважаючи на обмеженість світогляду, забобонність і примітивізм, ці образи викликають у нас повагу до старості та жаль, що в цих жінок було таке життя. сміх із сумом, із теплим співчуттям викликають у мене ці образи.

мій улюблений герой мауглі.він мені сподобався тому що мауглі хоробрий визнає закони джунглів.гарно навчався у та багіри.захищав своїх товарищів.ніколи не кидав у биді.

поезія "молюсь і вірю. вітер грає.." максима рильськогоза жанром: вірш-рефлексія*відтвореноєдність ліричного героя з природою, пройняті життєрадісністю, вишуканістю почуттів.композиція: монологоповідь веде ліричне "я", яке звертається до "ти" і до "іншого".внаслідок якого виникає діалогізм. художнє обрамлення його є відтворити сонцелюбну вдачу героя, його захоплення голубами "ясної" вроди. голуб символізує: любов і вірність; плодючість і життя; виступає алегорією життя людини.

був у матері єдиний син - добрий, ненаглядний. душі в ньому мати не чуяла. по краплині збирала росу для вишивання, найтоньчишим шовком вишивала сорочки. виріс син славний, гарний. одружився з дівчиною небаченої краси.  привів молоду дружину в хату. незлюбила та свекруху, зненавиділа її. боялася мати показатися невістці на очі, сиділа у сінях. а потім у сарай переселилась. але молодиця не заспокоюється: " коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні "

не здригнулась душа сина: так зачарувала його врода дружини. каже він матері: "наказала мені дружина вбити вас, мамо. а не послухаю - піде від мене. " заплакала мати і відновила: " ну що ж, сину, роби так, як велить серце. "

пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив  вогнище. убив матір, поклав серце на жар. спалахнув сучок, тріснув; полетіла  жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. скрипнув той, закрив  долонею обличчя. стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному  вогню, прошепотіло: "синочку мій, тобі боляче? зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. а до листка подорожника  приклади материнське серце. потім в вогонь "

заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні  груди, облив пекучими сльозами. зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його  так гаряче й віддано, як рідна матір. і такою величезною й невичерпною була  "любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і  безтурботним, що ожило серце, загоїлась рана. підвелася мати і притисла  кучеряву голову до грудей.

осоружною стала йому дружина - красуня, не міг він повернутися до неї. не вернулася до дому й мати. пішли вони у двох степами широкими та й стали  могилами високими.

то ж не даремно кажуть в народі, що найсвятіша й найсильніша любов  материнська.