Іронія і сатира у творі олекса стороженко "скарб"

1)навкруги ні душі. тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. воно мені заважає. що там? я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип під їх вагою. ну що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно. я не хочу про вас думати. я краще ляжу. погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі. може, і я обернусь тоді у бездушний предмет, який нічого не почуває, в «ніщо».

2)просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. стою і слухаю. повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. і повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск.

3)пізно я повертався додому. приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. в складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний ісав.

4)от-от, здає тью-і, тью-і, ті-і-і ні, зовсім не так. трійю-тіх-ті і не подібно. як вони оте роблять, цікавий я знати? б'ють дзьобами в золото сонця? грають на його проміннях, наче на струнах? сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?

разберись, , сама, где какие образы)

  козаки-запорожці - волелюбний народ, пам*ять про яких навіки залишиться в літописах, фольклорі та народних піснях. вони завжди відстоювали власні інтереси, доречі, інтереси держано-політиного характеру. це були представники різних верств населення, котрі представляли собою бунтарів за самобутність української держави, за надбання рідної мови та беззахисний народ.

  немає сумнівів, що тогочасні запорожці сьогоднішньому стану нашої державу. адже стан політики та економіки досить сумніний. ми не впевнені в подальшому майбутньому. козаки могли б направити нас на правильний шлях, виходячи з своєї мудрості, патріотизму та життєвого досвіду. 

адже наша величава україна заслуговує розквіту й найвищих досягнень!