Опадае осінне листя. воно пятипале. діти сміючись грають у квача. різниці у віці ніхто не помічае. матусі поглядуючи на них з ніжністю прогулюються осіннім сквером і збирають каштани. чуеться тихе зусереджене бормотіння. старше покоління склонилися над гральною доскою. на лобах пролягла складка(не уверена что слово на украинском). шах і мат. прозорливий коник наздогнав короля. неподалік чутно здивовані голоси. на лавках художники пробували свої сили. портрети виходили чудові. дівчата дякували і з задоволенням дивилися на листки. в стороні автори вивішали на продаж пейзажі маслом. безкрайні простори води. взимку і влітку. зранку і звечора. у штиль і в бурю. трапляються у портрети. частіше жартівливі шарши. степенні прохожі не поспішаючи роздивляються картини. каштановий сквер чудове місце для прогулянок. дописать епітети, порівняння, метафори, гі

найрідніша, наймиліша,всіх вона нас пестить, тішить,завжди скрізь буває з нами.відгадайте, хто (мама)

спритний майстер у стрибках: на деревах, по гілках.вся руда, пухнастий хвіст,рідний дім для неї – ліс.(білка)

у селянина грошей — як у жаби пір’я

у крестьянина денег — как у лягушки перьев

з паном судитись — як чолом об стінку битись

с паном судиться - как лбом о стенку биться

сава:   він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.  але він - то вже інша галузь. росте й горнеться та не до доброго й не до нас. він роботи боїться, йому танець у голові. зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!   тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а григорій усе приносив йому пачку з гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. в тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на великдень, на храм і на новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. а вже найліпша була для нього рахі  михайло:   і не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.  такий був михайло! просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.  сава про нього так казав: "михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. але серце було у нього м'яке, як ті".