Лист до клима джури за твором лесі ворониної

мені дуже новела "лось". після прочитання її я глибоко задумалася. про те як ми люди відносимося до природи. до того що оточує нас. хлопчики з новели чинили правильно . мене вражає їх сміливість і благородність, коли вони ризикуючи своїм життям "зрадливу" кригу, незлякалися погроз браконьєра дядьки шпичака , а "подалися в заповідник,щоб заявити охороні" .в той час мене охоплює жах коли я думаю про таких людей як дядько шпичак. я підтримую авторський осуд зажерливості, жортокості шпичака відчутний у його поведінці . діти рятували лося , а він "присівши в виїмку" , насміхався над ними , а потім "шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги . я з призирством ставлюся до цього браконьєра , до його трусості коли він злякався за те що діти пішли заявляти охороні "його наче щось тіпануло, коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин". отже, ставлення людини до природи - це мірило людської моралі . справжня любов до рідної землі повинна бути не вища споглядальної  а й дійовою, спрямовоною на захист і примноження багатства рідного краю.

скільки існує народна творчість, стільки ж існує пісня. вона скрізь: і в журбі, і в радості, на весіллі, і на похованні. мати співає над дитиною, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахи. кріпаки у своїх піснях виливали весь біль та ненависть до панів та неволі. все, що наболіло, нездійснені мрії, розпач, надію, смуток та тріум народ вкладав у пісні.

чарівність пісень заколисує і відчиняє вікна у те, чим жили люди, що хвилювало їх на протязі багатьох віків. послухай пісні в різних країнах і краще зрозумієш історію та людей цієї країни.