мама — дошкільній доці:
— ну чого ти лізеш?
— бо маю право!
ця мила вулична сцена, доволі типова, як для наших ментальних широт, чи не найкраще окреслює розуміння прав дитини у суспільстві. мімічна реакція мами — ну надумала! — віддзеркалює уявлення цього солідного “маю право” маленькою дівчинкою: щось хороше, але дуже нечітке і абстрактне.
а от що є комплексним розумінням прав дитини, чому ці права систематично порушуються, що робить держава для позитивних змін і чого не робить — часто є не дуже зрозумілим. і півбіди, що брак знань характерний для самих дітей та їх батьків: державні мужі та державні діви в цьому розумінні мало чим кращі.
бо дорослі в дечому — ті ж діти і мають такі ж прості питання, на які їм свого часу так ніхто доступно і не відповів, лише уривками. ми ж — далеко не на всі, лише на найбільш актуальні — скромно спробуємо.
тільки народившись, дитина отримує право жити і виховуватися у сім’ї, отримувати від неї захист, отримує права на громадянство і навіть на особистий банківський рахунок. а ще, цікавий момент — право знати своїх батьків. у 3 роки дитина має право відвідувати дитячий садок, у 6 — школу, де вже має право укладати дрібні побутові угоди: можна починати робити кар’єру олігарха.
у 10 років в дитини з’являється широке поле для маневру. вона дає або не дає згоду жити в прийомній родині, на зміну імені та прізвища. і її вже в разі чого повинні з серйозними обличчями вислуховувати в суді люди в мантіях. у 14 років безтурботне дитинство завершується: вона обирає, з ким з батьків жити у разі їх розлучення, за згодою батьків можна йти на роботу і думати, як розпоряджатися своїм доходом. у 16 — за особливих умов взяти шлюб. хоча останнє, якщо не терпиться, чисто на рівні бюрократії все ж краще робити після 18-ти.
за цим повинна стежити держава, а на міжнародному рівні її в свою чергу контролює комітет оон з прав дитини. він був створений у 1989 році, коли була прийнята конвенція оон з прав дитини — перший і головний міжнародно-правовий документ у цій сфері. його підписали всі країни-члени оон, окрім південного судану, сомалі і… сша. україна ратифікувала конвенцію у рік набуття незалежності і з тих пір, як і всі інші, намагається виконувати її положення.
оскільки виходить не дуже, ми разом з іншими країнами раз на 4 роки повинні звітувати у рамках упо, або універсального періодичного огляду — найбільшого світового моніторингового механізму за дотриманням прав людини. причому одна країна звітує перед іншою, перевіряючи одна одну. а ще, окрім вимог основного документа конвенції, існують різні факультативні протоколи, за якими радять вдосконалювати національне законодавство.
Популярные вопросы