Охарактеризуйте основні жанри й провідні школи кінематографа в

окументальне кіно — жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа.

Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кинотворчості нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх добутках. У цей час документальне кіно міцно ввійшло в кіномистецтво всього миру.

Знамениті документальні кінофільми "Параджанов: Остання весна" (Вірменія — США, 1992) "Замах на Росію" (Франція, 2000) "Боулінг для Колумбины" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція" (США, 2004).

Знамениті радянські й російські документальні фільми "Повість про нафтовиків Каспію" (СРСР, 1953) "Звичайний фашизм" (СРСР, 1966) "Велика Вітчизняна" (СРСР, 1979; 20 серій; у США йшов за назвою "Невідома війна") "Легко чи бути молодим?" (СРСР, 1987).

Знамениті режисери документальних фільмів Флаэрти, Роберт (США) Ивенс, Джорис (Голландія) Грирсон, Джон (Великобританія) Мур, Майкл (США) Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним. Тому багато експертів взагалі заперечують наявність документального кіно, уважаючи його лише піджанром художнього кіно.

А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті схованої камерою. Таке кіно, зняте схованої камерою, вони називають істинно документальне кіно. "Істинно документальне кіно" є із сучасного кіномистецтва й викликає зараз жвавий інтерес киноманов.

На перший погляд, короткометражне кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15—20 мінут). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі тимчасові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр глядацьких переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "киноминиатюрой".

Освітні фільми Ще одна категорія фільмів, яку відносять до документального кіно — це освітні (навчальні) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших навчальних закладах. Дослідження показують, що навчальний матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, чим той же матеріал, пересказаний учителем. Справа тут, очевидно, у наочності й відшліфованості подачі матеріалу (не дивно, адже в кіно можливо багато дублів). Практика показу навчальних фільмів дуже поширена на Заходу й, особливо в США. У СРСР і Росії показ навчальних фільмів не так розповсюджений.

Очевидно, це пов'язане з високою вартістю встаткування для таких показів. Наприкінці XX — початку XXІ століть освітні фільми стали часто показувати по телебаченню й вони набули більшу популярності. У цей час існують навіть спеціальні телевізійні канали, що майже цілодобово показують тільки освітні й науково-популярні документальні фільми.

Радянське й російське документальне кіно У радянські часи документальне кіно було затребувано владою. Документальні фільми були в основному інструментом комуністичної пропаганди й служили державним інтересам. Але, незважаючи, на всі труднощі, ряд талановитих режисерів-документалістів все-таки зміг пробитися й створити кілька фільмів, які ввійшли в золотий фонд світового документального кіномистецтва. Особливо слід зазначити режисерів Дзигу Вертова, Лева Кулешова, Романа Кармена й Михайла Ромма.

Объяснение:

в итальянском концерте баха стабилизируется схема трехчастной циклической композиции.

1. оказывается, шаляпин и горький практически в одно время пробовались в один и тот же хор. так получилось, что горького взяли, а вот шаляпина - нет. в дирекции хора в городе казани пятнадцатилетнего шаляпина отсеяли на прослушивании из-за начавшейся мутации голоса. вместо него в хористы приняли какого-то долговязого девятнадцатилетнего парня, с чудовищным "окающим" говором. свое первое фиаско шаляпин запомнил на всю жизнь, а этого долговязого конкурента надолго возненавидел. спустя годы в нижнем новгороде федор иванович познакомился с максимом горьким, которому и рассказал о своей первой певческой неудаче. услышав рассказ, горький рассмеялся: "дорогой феденька, так это ж был я! меня, правда, скоро выгнали из хора, потому что голоса у меня вообще не было никакого" (федор шаляпин "маска и душа").

2. дебют федора ивановича на оперной сцене был весьма оригинальным. шаляпин в то время был главным статистом в театре. ему поручили бессловесную роль кардинала, который должен был торжественно проследовать через всю сцену в сопровождении свиты. перед первым в жизни выходом на сцену шаляпин так волновался, что у него дрожали ноги и руки. он долго объяснял бестолковым младшим статистам их обязанности, в тайне предвкушая, как ахнет зал от их величественного шествия. "следуйте за мной и делайте все так же, как я! " - приказал он свите и вышел на сцену. едва сделав шаг, шаляпин в волнении наступил на край своей длинной красной мантии и рухнул прямо на пол! сопровождавшая кардинала свита решила, так и надо, и тоже упала! главный статист героически пытался встать на ноги, выпутаться из широкой мантии - бесполезно. барахтаясь в кардинальском облачении, он так и прополз на четвереньках через всю сцену! а за ним, также конвульсивно подрагивая, ползла свита. публика хохотала до колик! едва федор иванович оказался за кулисами, его схватил взбешенный режиссер и спустил с лестницы, дав будущему украшению сцены хорошего пинка (федор шаляпин. "страницы из моей жизни").

3. федор шаляпин коллекционировал оружие. старые пистолеты, ружья, копья, в основном подаренные ему горьким, висели у него по стенам. правда, домовый комитет несколько раз отнимал у него коллекцию. но по указанию зампредседателя вчк, столько же раз возвращал.

4. однажды шаляпин отдыхал в монте-карло. при нем был его личный секретарь исай дворищин. прогуливаясь вместе с ним по улицам федор иванович случайно встретил карузо, который тоже здесь отдыхал. страшно обрадовавшись встрече, шаляпин в разговоре с карузо представил ему дворищина. при этом он упомянул, что тот уникальный тенор и попросил карузо послушать дарование. в назначенный день шаляпин с секретарем приходят к карузо. исай дворищин начал петь арию герцога из "риголетто", а когда "забрался" на верхнюю ноту, пустил отчаянного "петуха". карузо даже подпрыгнул в кресле и замахал руками, чтобы тот перестал петь. шаляпин, тоже не выдержав, расхохотался и бросился обнимать энрико, прося прощения за жестокую для ушей карузо шутку (федор шаляпин. "страницы из моей жизни").

5. пресса того времени любила подсчитывать гонорары шаляпина, поддерживая миф о его баснословном богатстве и жадности. даже бунин в блестящем эссе о певце не сумел удержаться от обывательских рассуждений: "деньги он любил, почти никогда не пел с благотворительными целями, любил говорить: " бесплатно только птички поют". однако этот миф опровергают афиши и программы множества благотворительных концертов певца в киеве, харькове и петрограде перед огромной рабочей аудиторией.

6. в начале тридцатых годов после одного из благотворительных концертов шаляпин заехал в один из кабачков. там выступал оркестр . а когда солист затянул "степь да степь ", шаляпин начал тихонько подпевать. вдруг из-за соседнего столика один господин закричал: "перестаньте петь! безобразие! как вы себя ", ему сразу что-то шепнули, и он даже поперхнулся, но замолчал. однако еще более сконфуженным выглядел шаляпин, ведь впервые в жизни его попросили прекратить петь.