у 1869 році він захищає магістерську дисертацію «вопрос об значений римской й тацит», де розглядає соціально-політичні теорії суспільства, передусім гегеля і гердера. відтак, згадує при цьому ім'я забороненого чернишевського, підстави своїм противникам зачислити себе в ряди соціалістів. конкретний же аналіз історіографії риму, а також давньої греції в іншій праці - «очерк в древней греции» («университетские известия». 1868. №1) дозволяв драгоманову твердити про відносну автономність політичних і культурних ідей, які можуть випереджати реальні соціальні відношення в тій чи іншій країні. в останній праці він писав, що іноді «личные идеи й свойства отличаются наименьшей зависимостью от общего настроения й наибольшим произволом» (с, 2). тут і в подібних випадках бачимо філософсько-історичну спробу обгрунтувати теорію історичного процесу, пов'язаного не лише зі зміною виробничих відносин, продуктивних сил, засобів виробництва, а й із виявленням у ньому міри людської свободи. відзначаючи позитивістський і раціоналістичний склад мислення драгоманова, б. кістяківський наголошував на тому, що це «не помешало ему возвыситься до признания высшей ценностью личность и, что еще важнее, до более углубленного понимания идеи личности, выразившегося в признаний ценных свойств, присущих личности, и за каждой культурно-определяющейся народностью» (кистяковский б. его политические взгляды, деятельность и жизнь // драгоманов м.п. политические сочинения. т. 1. с. x). ідея прогресу як результату історичного перебігу подій і як його внутрішньої сутності стане наріжним каменем історіософських і культурософських побудов драгоманова.
важливо підкреслити, що, будучи прихильником теорії о. конта, г. спенсера, п.ж. прудона, вчений нерідко виривався за рамки позитивістського вчення. його приваблює аналіз не тільки співвідношення соціальних сил, а й весь соціальний світ людини. тут ще нема, зрозуміло, детального розгляду суспільства як цілісного живого організму, де постійно взаємодіють економіка, політика, соціальні відносини, духовна культура, де кожен елемент виступає як частина системного цілого, але і в працях «государственные реформи диоклетиана й константина великого», «о состоянии женщины в первом веке римской империи», «вопрос об значений римской и тацит», «положение и науки древней » помітне прагнення історика до комплексного аналізу.
один із найретельніших дослідників спадщини м. драгоманова і. с. романченко справедливо вбачав силу історичного методу драгоманова в тому, що вчений і публіцист «умів бачити загальне і осібне, національне і загальнолюдське, індивідуальне і суспільне в їх тісному взаємозв'язку, в єдності конкретного історичного процесу».
драгоманов бере активну участь у громадському житті наддніпрянської україни 1873-1875 гр. це і викладацька робота, і діяльність у київській громаді. фактично він сам редагує газету «киевский телеграф», у якій співробітничали п. житецький, п. чубинський, с. подолинський та ін., налагоджує стосунки з російськими народниками а. желябовим, о. дейчем, я. стефановичем, збирає кошти для повстанців проти турецького гніту в герцеговину не полишає, однак, і дослідницької роботи. виходить його спільна з в. антоновичем праця « песни народа», яку вони почали писати ще 1869 р., « народные предания й рассказы», «про українських козаків, татар і турків» та ін. обстоюючи думку, що вирішальна роль в історії належить народним масам, він досліджує відтворення історичних подій у народній творчості, а також зміни в менталітеті простих людей.
чимало сил драгоманов доклав (і в цьому велика його заслуга перед україною) до налагодження зв'язків між українським рухом у наддніпрянщині й на західноукраїнських землях. у галичині, що була тоді під владою австро-угорщини, жилося вільніше, ніж у російській імперії, тому там зосередилася та велика культурна праця, яка згодом принесла відродження всьому українському народові. тож недарма галичину називали «українським п'ємонтом» (у 1859-1860 рр. навколо п'ємонта відбулося об'єднання італії).
драгоманов активно співробітничав з і. франком, о. терлецьким, в. навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. його статті друкувалися в газетах і журналах «правда», «діло», «друг», «громадський друг». 1873 р. на організаційній нараді з нагоди заснування наукового товариства ім.
Популярные вопросы