Уявити себе дорослим і написати листа батькам, з якими був у розлуці і давно не бачився.

Дорогі батьки,

Написати цей лист для мене особливий момент, оскільки пройшло багато часу з моменту, коли ми були разом і зустрічалися. Дорослішаючи і переживаючи свою власну дорослу дорогу, я все більше розумію, як важливо мати сім'ю, як важливо пам'ятати і піклуватися один про одного.

Спогади про наші минулі спільні моменти часто з'являються у моїй пам'яті. Я згадую наші розмови, теплі обійми, посмішки та поради, які ви мені давали. Ваша любов і підтримка завжди були для мене незамінними. Але ви були праві, коли казали, що доросле життя має свої виклики і випробування.

Я хочу поділитися з вами своїми успіхами і досягненнями, розповісти про свої мрії та амбіції. Я росту як особистість і стараюся знайти своє місце в цьому світі. Також хотів би почути про ваші новини, як ви проводите свої дні, які цілі ви преслідуєте і чим займаєтеся.

Хоча ми можемо бути в розлуці просторово, ваша присутність завжди залишається в моєму серці. Я ціную всі моменти, які ми проводили разом і вірю, що ще багато прекрасних моментів нас чекає у майбутньому.

Батьки, я скучаю за вами і дуже хочу знову побачитися з вами. Нехай цей лист буде початком нового етапу нашого спілкування і злиття наших сердець. Я вірю, що наший родинний зв'язок назавжди залишиться міцним і непохитним.

З любов'ю і найщирішими побажаннями,

[Твоє ім'я]

на передньому плані - дівчинка на темній перекладині паркану.  за її спиною прозоро-блакитне небо з легким маревом хмаринок і травинки вицвілого луки, намічені тонким пензлем.сонячні рефлекси на блакитному платті немов прагнуть розчинити матерію в нескінченному, просякнутому сонцем просторі.  вільна, виконана жвавості поза дитини, капелюшок, смішно закріплена під підборіддям чорною стрічкою, гра сонячних зайчиків на обличчі і шиї дівчинки, весь її завзятий вигляд ніби втягують нас у чарівний світ дитячих вражень і мрій.  художник створив незабутній образ дитинства, пройнятий почуттям захвату, подивом перед красою життя.  як писав рєпін в одному з листів п. м. третьякову: "дівчинку на сонці слід назвати" бабка ": і за кольором, і по руху, і по положенню вона підходить під цю назву".

жизнь порой казалась мне скучной, однообразной. каждый день одно и тоже - школа, , редкие ссоры с но, произошло кое-что, что изменило моё отношение к каждодневной рутине.

утро. я проснулась от солнечного света, проникшего сквозь занавески, колыхавшиеся от малейшего дуновения ветра. посмотрев на часы, стоявшие на тумбочке. я увидела время - 7: 58. через две минуты должен был позвонить будильник. устало потянувшись, я поднялась с кровати и села на её край. о чём-то подумав, наконец-то пересилила себя и окончательно оторвалась от неё.

почитисв зубы и позавтракав, я кинула напоследок родителям: "пока! " и вышла из дома.

чтобы скоротать путь, я решила пройти через парк, разделявший меня и мою школу.

холодный осенний ветер подхватывал листья, срывая их с веток. они разлетались в разные стороны золотистым, багряным, алым вихрем, уносясь куда-то за кроны деревьев. как завороженная, я провожала их взглядом, замерла на месте. на мгновение мне показалось, что это птицы поспешно улетают далеко на юг, а шелест напоминал их прошальный крик: "прощайте, до весны! "

знаете, в тот момент я абсолютно забыла обо всём. все проблемы, переживания куда-то улетучились, испарились в этих красках осени. почему? наверное потому что тогда моя голова не была загружена печальными, тяжёлыми мыслями. мне было просто нужно хоть раз окунуться в красоту природы.

я никогда не забуду тот день.