Пересказ б
Я преобретаю новае знакомство б без интернета

Я преобретаю новые знакомства, они дают мне спокойство и крепкую дружбу. Дружба — настоящие друзья, доверие своих секретов

на передньому плані - дівчинка на темній перекладині паркану.  за її спиною прозоро-блакитне небо з легким маревом хмаринок і травинки вицвілого луки, намічені тонким пензлем.сонячні рефлекси на блакитному платті немов прагнуть розчинити матерію в нескінченному, просякнутому сонцем просторі.  вільна, виконана жвавості поза дитини, капелюшок, смішно закріплена під підборіддям чорною стрічкою, гра сонячних зайчиків на обличчі і шиї дівчинки, весь її завзятий вигляд ніби втягують нас у чарівний світ дитячих вражень і мрій.  художник створив незабутній образ дитинства, пройнятий почуттям захвату, подивом перед красою життя.  як писав рєпін в одному з листів п. м. третьякову: "дівчинку на сонці слід назвати" бабка ": і за кольором, і по руху, і по положенню вона підходить під цю назву".

пам’ять серця про грізну війну

слово «війна» завжди викликає у мене асоціації з кровопролиттям, стражданнями, холодом та голодом. друга світова війна, в якій брала участь 61 країна, а це приблизно 80 відсотків всього населення землі,   мала величезний вплив на долю людства.   воєнні дії відбувалися впродовж 40 місяців на територіях 40 країн. усього було мобілізовано 110 мільйонів чоловік по всьому світу. за весь період війни людські втрати досягли 50-55 мільйонів чоловік, з них на фронтах загинуло 27 мільйонів людей.

війна в пам’яті тих, кому довелося її пережити назавжди залишиться тяжким спогадом. багато книжок написано про цей тяжкий період історії. моїм головним джерелом інформації про події того часу служать телепередачі, фільми та книжки, а не розповіді моїх близьких, які на власні очі бачили війну.

мій прадід, наприклад, пройшовши всю війну і отримавши два поранення, ніколи не любив розповідати мені про те, що йому довелося пережити.  

перед святом дня перемоги мій прадід діставав свою фронтову шинель з безліччю медалей. він завжди мовчки, зі сльозами на очах дивився на свої нагороди. по його обличчю можна було здогадатися, де були його думки. інколи прадід починав розповідати якусь фронтову історію, але обривав свою розповідь на половині і ніколи вже її не продовжував.       я часто замислювався, чому він не розповідає мені про свої подвиги, про своїх бойових товаришів, про поранення. напевно тому, що він прагне назавжди позбутися тих тяжких спогадів. спогади про війну, це також спогади про загибель фронтових товаришів, про страждання дітей, про голод та холод. тільки тепер я розумію, що ці спогади були для нього дуже важкими.

я низько вклоняю голову перед подвигами людей. світла вам п’ямять та низький уклін!