ответ:У першому відділенні концерту оркестр виконав твори Мендельсона і Штрауса, які публіка зустріла шквалом овацій, що видалися оповідачеві трохи перебільшеними.
Під час антракту він прогулявся по фойє, завітав до бару, де всі обговорювали чудовий концерт і майстерність Маестро. Усі висловлювали захват, який знову видавався оповідачеві дивним та занадто екзальтованим.
Протягом другого відділення концерту всі глядачі поступово шаленіють від Маестро та його оркестру. У залі наростали гул та лемент, овації вибухали вже й під час виконання музики. Загальне збудження досягло вищої межі. Глядачі наче здичавіли, почали лізти на сцену в пошуках Маестро, намагалися схопити його, кудись потягнути.
Оплески, останнє, що нагадувало про концерт, «ледве пробивалися крізь крики, та й хто міг аплодувати, якщо всі як одержимі ловили музикантів, щоб схопити їх у свої обійми».
Оповідач не мав ані найменшого бажання поділяти це загальне навіженство. Проте власна байдужість пробуджувала в ньому дивне почуття вини, ніби його поводження було в чомусь найганебніше, особливо скандальне серед цього загального неподобства.
Та ось наче почався спад напруження в усе ще нестримному і відчайдушному ревінні юрби. Крики стали вщухати, швидко припинилися зовсім, і все заповнилося невиразними шерехами відступу. Глядачі швидко й ніяково розходилися після «зустрічі з високим мистецтвом».
Отже, розповідь в оповіданні розгортається повільно, героя оточують знайомі звичайні люди, навколо відбуваються зрозумілі події. Аж раптом виникає несподіваний поворот сюжету: наче перед героєм з’являються якісь «двері», які, здається, ведуть уперед, а насправді виводять його у «задзеркалля», у якийсь інший вимір. Проте зрештою він знову повертається у звичне справжнє життя. У творі відчувається певне балансування на межі дійсності з фантастикою або сном гаємо парадокс: музика, яка сприяє розгортанню дикої оргії — це «П’ята симфонія» Бетховена, покликана звеличувати людські душі та пробуджувати в них найкращі почуття.
У «Менадах» розкривається одна із провідних тем Хуліо Кортасара — доля мистецтва в «суспільстві споживання».
Показати, не називаючи, зорієнтувати, не розповівши, збудити тривогу у читача, нічим його не лякаючи, — таким, можливо, був задум Кортасара.
Объяснение:
Популярные вопросы