Проблематика твору "Кароліна"

начал писать в 1823 году, в 24 года, закончил в 1831 году, в 32 года

про той страшний час можна говорити неділями і місяцями. про нього написано і дуже багато творів , знято багато фільмів . але саме зараз я хочу розповісти про мої враження від торів про велику вітчизняну війну. я багато читала таких творів, а саме читала багато віршів. всі вони  сповнені сумом і надією. надією на життя , надією на перемогу. сповнені сумом і тугою за рідними та друзями, за товаришами і просто знайомими , тугою за мирним часом, за тим часом коли не гриміли звуки розриваючихся бомб. тужать за вітчизною за мирною вітчизною. я вважаю що про той подвиг звичайнісіньких людей треба думати і писати вічно, поки живеш і цю історію своїм нащадкам. я дуже вдячна всім тим хто тоді пожертвував своїм життям задля того щоб ми зараз бачили мирне небо і ясні зорі на нім.

жизнь

зеркало и обезьяна

лебедь, рак и щука

волк на псарне

?

ворона и лисица

зима. белый пуистый ковер. деревья в снегу. искрящийся, белый, перерожденный мир. все затихло. деревья уснули, а птицы спрятались в свои гнездышки. но тишина не вечна, и юркая маленькая белочка, выскочив из своего дупла, быстро-быстро пропрыгала по ветке, покрытой искрящимся снегом. лес постепенно оживал, просыпался, и лишь деревья, как вечные стражи, гордо возвышались над землей, продолжали спать, о тех пор пока кто-нибудь не поревожит лес и его жителей. игривый ветерок стряхивал с ветвей деревьев снежинки, а они, летя, блестели и искрились в лучах восходящего солнца. еще вчера оно пряталось за серым, а потом и вообще почти черным небом, а сегодня искрилось , отыгрываясь и за вчерашний день. возможно завтра опять будет буран, метель, вьюга, но сейчас выглянуло истнное лицо зимы, не искаженное яростью, оно настоящий лик зимы солнечен, блестящ и идеален в своей ровности линий.