Що було важливіше для героїв новели О. Генрі - дарувати чи отримувати подарунки? Обґрунтуйте відповідь.

?????????????????????????????????????????????????????????????????????????????

Объяснение:

Це зворушлива розповідь про життя двох закоханих Деллу та Джіма. Подружжя, зовсім не маючи грошей, зробили один одному гідні подарунки на Різдво. Чоловік продає годинник, щоб купити своїй юній дружині набір гребенів для волосся. Однак вона не зможе скористатися подарунком, оскільки продала волосся, щоб, в свою чергу, купити чоловікові ланцюжок для годинника. Але і йому подарунок, на жаль, не знадобиться, раз годин у нього більше немає. Незважаючи на таку невдачу з подарунками, Делла і Джім подарували один одному щось більше. Герої довели, що, незважаючи на усі труднощі життя, кожен з них піклується в першу чергу про кохану людину, а не про себе. Адже, коли люблять по-справжньому, не думають про себе. Мудрість їхнього вчинку полягає у тому, що  кожен з них пожертвував найціннішим, що у нього було, аби його друга половина була щаслива. У світі немає нічого ціннішого за любов, і ніякі подарунки, навіть найдорожчі, не можуть замінити це почуття. І тільки той, хто нічого не жаліє для іншого і готовий віддати усе, щоб подарувати йому радість, і є справжній мудрець, мудрий не розрахунком, а серцем, сповненим любові.

що для мене рідна мова? це питання дуже важливе для кожного громадянина, адже мова - це головна складова нації. запитайте себе: "а що для мене рідна мова? " і спробуйте відповісти на це питання щиро і відверто. я - патріот, бо люблю свою країну, люблю рідну мову, що наче соловїний спів-ніжна й мелодійна. любов до рідної мови - невідємна частина мого життя. ще з дитинства мама співала мені колискову рідною мовою про барвінок і вербу, про рідну державу. і зараз я порівнюю свою мову з піснею, з клекотом журавлів, зі співом пташок, з шумом джерельця. бо усе це - моя мова, і я берегтиму її як скарб, як зіницю ока. бо я громадянин, і мова моя - це основа життя!

плюшкин степан – последний «продавец» мертвых душ. это герой олицетворяет полное омертвение человеческой души. в образе п. автор показывает гибель яркой и сильной личности, поглощенной страстью скупости.         описание имения п. («не в бога богатеет») изображает запустение и «захламление» души героя. въезд полуразрушен, всюду особенная ветхость, крыши как решето, окна заткнуты тряпьем. здесь все безжизненно – даже две церкви, которые должны являться душой усадьбы.         имение п. словно распадается на детали и фрагменты; даже дом – местами в один этаж, местами в два. это говорит о распаде сознания хозяина, который забыл о главном и сосредоточился на третьестепенном. он давно уже не знает, что творится у него в хозяйстве, зато строго следит за уровнем наливки у него в графинчике.         портрет п. (то ли баба, то ли мужик; длинный подбородок, закрытый платком, чтобы не заплевать; маленькие, еще не потухшие глазки, бегающие как мыши; засаленный халат; тряпка на шее вместо платка) говорит о полном «выпадении» героя из образа богатого помещика да и из жизни вообще.         п. имеет, единственный из всех помещиков, довольно подробную биографию. до смерти жены п. был рачительным и богатым хозяином. он трепетно воспитывал своих детей. но со смертью любимой жены что-то надломилось в нем: он стал подозрительнее и скупее. после неприятностей с детьми (сын проигрался в карты, старшая дочь сбежала, а младшая умерла) душа п. окончательно ожесточилась – «волчий голод скупости овладел им». но, как ни странно, жадность не до последнего предела овладела сердцем героя. продав чичикову мертвые души, п. размышляет, кто бы мог ему оформить купчую в городе. он вспоминает, что председатель был его школьным товарищем. это воспоминание внезапно оживляет героя: «…на этом деревянном лице…выразилось…бледное отражение чувства». но это лишь мгновенный проблеск жизни, хотя автор считает, что п. способен на возрождение. в конце главы о п. гоголь описывает сумеречный пейзаж, в котором тень со светом «перемешались совершенно» - как и в несчастной душе п.