Написати твір на тему Якою є справжня мораль роману "Портрет Доріана Грея"?"

ответ:Зрозуміло, найголовніший моральний закон буття – це не зводити видиме в статус єдино значимого. Якщо людина красива, це ще не означає, що її душа відповідає оболонці.

Навпаки, більшість красенів – егоїсти і дурні, однак суспільство продовжує цінувати їх вище, ніж людей, які обдаровані справжніми чеснотами.

Це помилкове поклоніння призводить до абсурдних культів безсердечних і порожніх манекенів, а істинно прекрасні особистості залишаються незрозумілими.

Карнавальна фальш, лицемірне дотримання пристойності і загальноприйнятих установок становили непорушний закон вікторіанської епохи, в якій не ужився розумний, сміливий і оригінальний письменник Оскар Уайльд.

Мораль роману «Портрет Доріана Грея» вказує на те, що будь-яке абсолютне поклоніння несе за собою небезпеку. Можна любити, творити, насолоджуватися, але при цьому залишати місце для тверезого осмислення своїх вчинків.

Персонажі схильні до імпульсивності, в цьому їхня біда: Сибіла після розриву кінчає життя самогубством, Доріан, переможно і зі злістю кидається з ножем на картину. І всі вони стали жертвами своїх ідеалів – така ціна засліплення.

В розумних межах цинізм допомагає людям не робити подібних помилок, саме цьому вчить автор, зображуючи лорда Генрі.

Объяснение:

там грибоедов показывает дух москвы того времени, её нравы, борьба разных сословий аристократов и "новых" прогрессивных людей

вокруг все белым-бело. как драгоценная пыльца с алмазов сыпится снег с крыш и деревьев от малейшего дуновения    ветерка и сверкает в сиянии мутного света луны, которая еще не успела спрятаться за облаками темных зимних тучек.холодно. одиноко стоят городские фонари, освещая заснеженные улицы города. тишина.уже около полуночи.   город спит . мое  любимое одиночество, когда можно было бы вот так посидеть укутавшись плетом, смотря на заснеженные городские улицы и подумать.как   я люблю ночь. тишину.все это способствовало такому романтическому настроению, что казалось, будто проблем вообще не существует в этом мире.наблюдать как плавно летят снежинки, как переливается всеми красками снег в лучах луны.    где-то вдалеке промелькнула тень случайного прохожего, который явно спешил поскорее уйти в тепло из этой зимней сказки. а вот там, как раз напротив   окна парень провожает свою девушку, которая уже явно опаздывает домой, это было заметно по их быстрой ходьбе.сейчас город спит и это наполняет зимнее улицы какой-то загадкой, таинственностью.завтра же все будет по- старому. вся та же суета, люди будут бежать ,торопиться, а за чем бежать, за чем торопиться, наверное, если просить, никто из них не ответит на этот вопрос. а жизнь-то проходит проходит в таком быстром темпе, с такой грудой проблем, которое по сути дела сами же надуманы людьми, что мы даже не успеваем наслаждаться, наслаждаться жизнью, любовью, счастьем, улыбками или просто спокойствием. а потом, на склоне лет, вздохнув, мы, скажем: «а жизнь пролетела так быстро» еще бы. если всю жизнь гнаться на миражем.  а там все тот же снег. все та же прелесть. но вот только луну закрыли, эти мерзкие тучи.  а за окном    светало. наступал новый день.