Пьеса "На дне"
1. Что считает нужным сообщить автор о своих героях в начале пьесы?
2. Как имена действующих лиц охарактеризовать их?
3. Почему, по мнению М. Горького, без имени нет человека?
4. Какова же цель номинации действующих лиц?

що таке честь? що вона значить у житті людини? чи варто жертвувати нею задля своїх корисливих цілей? честь — це гідність людини, що викликає загальну повагу й пошану а також власне почуття гордості. без честі людина не зможе нічого досягти в житті, адже люди не сприйматимуть її серйозно. а торгувати честю й гідністю заради високого титулу — це безглуздя. я вважаю, що людина без честі буде лише «знижувати планку» свого статусу в суспільстві.я хочу розглянути цю проблему, аналізуючи поведінку пана журдена — головного героя комедії мольєра «міщанин-шляхтич».по-перше, я вважаю, що людину без честі не будуть поважати оточуючі, і така людина буде виглядати дуже жалюгідно. згадаймо, наприклад, посвячення пана журдена в неіснуючий сан «мамамуші» — він настільки хотів стати вищим за станом, що загубив власне «обличчя», гідність. його ніхто не сприймав, як він того хотів. пан журден сам із себе зробив посміховисько.по-друге, таку людину будуть використовувати задля своїх корисливих цілей інші. так граф дорант, знаючи, що пан журден має багато грошей, часто позичав у нього «кругленьку» суму й не збирався віддавати борг. граф, як і його дружина дорімена, зневажав журдена, як тільки може дворянин зневажати буржуазію, у той час, як останній вважав цих аристократів своїми друзями, і мало того — навіть боявся їх, благоговійно дивлячись на них знизу вверх. журден ніколи не суперечив графові доранту, адже хотів бути ближче до такого бажаного й такого далекого аристократичного світу.зневажають і дурять журдена і вчителі, а він вірить їм і платить гроші лише за гарні слова. до того ж журден, зовсім загубивши голову, намагається видати доньку за першого ліпшого аристократа, не підозрюючи, як непривабливо це виглядає в очах оточуючих. він не слухає нікого, непохитно, як осел, відстоює свою точку зору, і робить це завжди, навіть якщо зовсім неправий.отже, засліплений зовнішньою привабливістю аристократичного світу, журден втрачає свою честь і гідність. це безглузде прагнення стати аристократом позбавило його здатності міркувати тверезо й зробило посміховиськом. мольєр висміює самоприниження та відсутність гідності в журдена, адже вважає, що здоровий глузд і щирість завжди перемагають.

плюшкин степан – последний «продавец» мертвых душ. это герой олицетворяет полное омертвение человеческой души. в образе п. автор показывает гибель яркой и сильной личности, поглощенной страстью скупости.         описание имения п. («не в бога богатеет») изображает запустение и «захламление» души героя. въезд полуразрушен, всюду особенная ветхость, крыши как решето, окна заткнуты тряпьем. здесь все безжизненно – даже две церкви, которые должны являться душой усадьбы.         имение п. словно распадается на детали и фрагменты; даже дом – местами в один этаж, местами в два. это говорит о распаде сознания хозяина, который забыл о главном и сосредоточился на третьестепенном. он давно уже не знает, что творится у него в хозяйстве, зато строго следит за уровнем наливки у него в графинчике.         портрет п. (то ли баба, то ли мужик; длинный подбородок, закрытый платком, чтобы не заплевать; маленькие, еще не потухшие глазки, бегающие как мыши; засаленный халат; тряпка на шее вместо платка) говорит о полном «выпадении» героя из образа богатого помещика да и из жизни вообще.         п. имеет, единственный из всех помещиков, довольно подробную биографию. до смерти жены п. был рачительным и богатым хозяином. он трепетно воспитывал своих детей. но со смертью любимой жены что-то надломилось в нем: он стал подозрительнее и скупее. после неприятностей с детьми (сын проигрался в карты, старшая дочь сбежала, а младшая умерла) душа п. окончательно ожесточилась – «волчий голод скупости овладел им». но, как ни странно, жадность не до последнего предела овладела сердцем героя. продав чичикову мертвые души, п. размышляет, кто бы мог ему оформить купчую в городе. он вспоминает, что председатель был его школьным товарищем. это воспоминание внезапно оживляет героя: «…на этом деревянном лице…выразилось…бледное отражение чувства». но это лишь мгновенный проблеск жизни, хотя автор считает, что п. способен на возрождение. в конце главы о п. гоголь описывает сумеречный пейзаж, в котором тень со светом «перемешались совершенно» - как и в несчастной душе п.

с.есенин "русь советская"