Вопросы по островскому- гроза
1) как островский заставляет зрителя оправдать катерину
2) в чем значение 1 сцены, 3 действия для понимания последующих событий
3) сравнить речь дикого 1 и 3 действиях

                                в.п. астафьев. "конь с розовой гривой."

в одной деревне жил-был мальчик. у него не было родителей, а остались только дедушка и бабушка. и вот однажды когда бабушка вернулась от соседей, сказала, что левонтьевские собираются на увал за земляникой. и велела ему сходить с ними. за то что он соберёт землянику она пообещала ему пряник конём, о котором мальчик давно мечтал.

  он пошёл с в лес, но из-зв их дурного влияния не стал собирать ягоды, а побежал плескаться в речку. но ему так хотелось получить пряник, что он решил обмануть бабушку. положил в корзину траву и присыпал сверху . когда он пришёл домой, бабушка была довольна им. а его мучала совесть.

  на утро бабушка поехала на базар, опозорилась, когда купили его землянику с травой. она вернулась домой, много расказывала соседям об этом проишествии. мальчик раскаялся, попросил прощения.

  но несмотря на всё, что сделал мальчик бабушка ему- "того дивного коня с розовой гривой."

що таке честь? що вона значить у житті людини? чи варто жертвувати нею задля своїх корисливих цілей? честь — це гідність людини, що викликає загальну повагу й пошану а також власне почуття гордості. без честі людина не зможе нічого досягти в житті, адже люди не сприйматимуть її серйозно. а торгувати честю й гідністю заради високого титулу — це безглуздя. я вважаю, що людина без честі буде лише «знижувати планку» свого статусу в суспільстві.я хочу розглянути цю проблему, аналізуючи поведінку пана журдена — головного героя комедії мольєра «міщанин-шляхтич».по-перше, я вважаю, що людину без честі не будуть поважати оточуючі, і така людина буде виглядати дуже жалюгідно. згадаймо, наприклад, посвячення пана журдена в неіснуючий сан «мамамуші» — він настільки хотів стати вищим за станом, що загубив власне «обличчя», гідність. його ніхто не сприймав, як він того хотів. пан журден сам із себе зробив посміховисько.по-друге, таку людину будуть використовувати задля своїх корисливих цілей інші. так граф дорант, знаючи, що пан журден має багато грошей, часто позичав у нього «кругленьку» суму й не збирався віддавати борг. граф, як і його дружина дорімена, зневажав журдена, як тільки може дворянин зневажати буржуазію, у той час, як останній вважав цих аристократів своїми друзями, і мало того — навіть боявся їх, благоговійно дивлячись на них знизу вверх. журден ніколи не суперечив графові доранту, адже хотів бути ближче до такого бажаного й такого далекого аристократичного світу.зневажають і дурять журдена і вчителі, а він вірить їм і платить гроші лише за гарні слова. до того ж журден, зовсім загубивши голову, намагається видати доньку за першого ліпшого аристократа, не підозрюючи, як непривабливо це виглядає в очах оточуючих. він не слухає нікого, непохитно, як осел, відстоює свою точку зору, і робить це завжди, навіть якщо зовсім неправий.отже, засліплений зовнішньою привабливістю аристократичного світу, журден втрачає свою честь і гідність. це безглузде прагнення стати аристократом позбавило його здатності міркувати тверезо й зробило посміховиськом. мольєр висміює самоприниження та відсутність гідності в журдена, адже вважає, що здоровий глузд і щирість завжди перемагають.

затянули небо тучи,

спит за тучами луна

ветерок едва летучий

и вода в реке

1. до нас не дошло ни одной рукописи «бэлы». наибольшую ценность представляет тетрадь лермонтова, содержащая рукописные тексты «максима максимыча», «фаталиста» и «княжны мери», в которой все написано рукой поэта, за исключением отрывка в «княжне мери», написанного рукой а. п. шан-гирея, но сохранившего следы авторской правки. на обложке рукою лермонтова написано раннее заглавие романа: «один из героев начала века». по всей вероятности, это первоначальный текст.

2. лермонтов нарушает естественную хронологию событий с тем, чтобы постепенно ввести читателя во внутренний мир печорина, героя своего времени, который в результате раскрывается именно в последних трех главах романа через дневник главного героя. 

3. да печерин по настоящему любил .чувство печорина к вере исключительно сильно, искренно. это настоящая любовь всей его жизни.

4. автор произведения не судит своего героя, и тем более не разоблачает, но анализирует. судит себя сам печорин. отмечая социальную направленность произведениеа, чернышевский писал: « понимает и представляет своего печорина, как пример того, какими становятся лучшие, сильнейшие, благороднейшие люди под влиянием общественной обстановки их круга»

5. характер печорина сложен и противоречив. герой романа говорит о себе: “во мне два человека: один живет в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит ” каковы причины этой раздвоенности? “я говорил правду -- мне не верили: я начал обманывать; узнав хорошо свет и пружины общества, я стал искусен в науке ” -- признается печорин. он научился быть скрытным, злопамятным, желчным, честолюбивым, сделался, по его словам, нравственным калекой. печорин -- эгоист. еще пушкинского онегина белинский называл “ эгоистом” и “эгоистом поневоле”. то же самое можно сказать и о печорине.