Представьте себе поездку исабекова с дочерью в москву как вы думаете чем она закончится кто из 3 героев возьмёте себе главную роль напишите финал рассказа как вы его видите постарайтесь чтобы в стиле вашего сочинения был близок стилю автора​

вставная новелла о копейкине нужна, чтобы наибоее полно показать "ад" российской действительности, показать бездушие гос машины по отношению к тем, кто нуждается в государства. таким образом, гоголь доказывает, что взяточничество, равнодушие - это не беда отдельно взятого города n, а принцип государства вообще, бедствие огромного масштаба.

сравнение:     как в верное прибежище,

метафора:   вступаю я в вечерней час.

эпитет:     ветер нежащий,  алый блеск,  вечерней час,  ласковым пристрастием.

гипербола:   вот кто-то, с ласковым пристрастием, со всех сторон протянет тьму

у меня есть друг. его зовут гоша. это попугай.я его люблю, и он меня тоже.ему уже 3 года, взрослый мальчик.он красноспинный ара.

нам нравится разговаривать друг с другом.он всё всё понимает! когда ему что-нибудь рассказываю, он так внимательно смотрит в глаза и молчит. он умный.

у гоши спокойный характер.это добрый и милый попугай. когда у меня плохое настроение, он всегда поддержит, ободряюще поглядывая и медленно передвигаясь по клетке

гоша любит путешествовать.когда я чищу клетку, то отпускаю его в свободный полет по квартире. и вот тут он счастлив! летает туда-сюда крича непонятные мне слова.и пока он не налетается даже пытаться не надо поймать его - не получится.

я люблю гошу.он мой настоящий друг.

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!