О. э. мандельштам. ответить на вопросы ! 1)в чём особенности образной системы ранних стихов мандельштама? назовите встречающиеся здесь детали вещного мира и объясните смысл их появления. 2).в чём смысл столь частого обращения поэта к явлениям мировой культуры? назовите их и прокомментируйте. 3)каковы стилистические особенности стихов мандельштама? покажите на примере 2-3стихотворений. 4).каковы особенности взаимоотношений человека и пореволюционной эпохи в лирике мандельштама? 5)каковы особенности композиции «стихов о неизвестном солдате»?

за вікном багато снігу і метушні. люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами. 

ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. в такі моменти сльози та молитви вже не , в такі моменти вже не віриться в чудо. саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком. 

берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати. 

просто пам'ятаймо! життя прекрасне-це не банальність! людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! а любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!

  людина вчиться у природи жити у гармонії. в гармонії з оточуючими, в гармонії з самим собою та в гармонії з тією ж природою.

    людина вчиться довго та болісно.вчиться на своїх помилках.вчиться на своїх спостереженнях, думках, висновках. вчиться жити в злагоді та мирі. вчиться прощати, поступатися, забувати, повертатися, жаліти, любити не зважаючи ні на що. вчиться жити скромно, задовільняючись тим , що має. вчиться цінувати красу сьогоднішнього дня , яку не можна буде побачити завтра. вчиться робити те, що можна сьогодні, бо не можна буде  це  вже зробити завтра.

  природа навіть не зауважує того, що ми почерпаємо від неї. напевно для того і створив її бог творець прекрасною, багатогранною, мальовничою, чарівною, рішучою, впевненою, досконалою, постійною, відвертою, ніжною, простою, загадковою,

  вона створена для нас , а ми для неї ! це великий задум творця, та великий дар для нас. та, часто, ми не вміємо, не можемо, не хочемо користуватись цим задумом. ми шукаємо, що самі .винаходимо, мучимось, страждаємо, розчаровуємось. а все так ось вона природа, завжди готова нам і навчити.

махамбетбыл я такимвыше вольного дерева был,не достигнув вершин, не сломлюсь,для народа спасителем был,лишь с достойным врагом я сражусь,и покоя мой дух не найдет,остроглазым я соколом был,и для битвы я зренье хранил.налетел на врага я с копьем,и сверкнуло оно острием.пусть по-бабьи враги за спинойскалят зубы – мне все нипочем! * * *ястреб, касаясь крылами луны,прячет гнездо свое у крутизны.я также свободным был, молодым,в жизнь свою верил с народом моим.в поисках лучшей судьбы и землинас предки веками в край этот пусть не тревожит их вечный покойястреб, летящий родной стороной.перевел б. канапьянов

первая книга-это конечно, же стихи а.с.пушкина. ее нам в детстве читали родители и по сей день мы изучаем ее в школе. стихотворение "зимнее утро", наверное самое первое стихотворение выученных мною. вторая книга-это а.с.грин "алые паруса". в повести "алые паруса" а.с грин развивает свою давнюю мысль о том, что людям необходима вера в сказку,она будоражит серца, не дает успокеться, заставляет страсно желать такой романтической жизни.и это он показал в лице ассоль и грея.