Цитатна характеристика героїв твору "пурпурові вітрила" на завтра будь ласка

Артур грей — головний герой повісті «пурпурові  вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син ліонеля і ліліан грей. з дитинства артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. він відрізнявся живою і мрійливою ​​душею. коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. так, наприклад, побачивши картину розп’яття христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що  плив по хвилях. він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. так все і сталося. приблизно п’ять років він плавав з капітаном гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «секрет». одного разу доля закинула грея до берегів міста лісс, поряд з яким розташовувалася село каперни. там, на вечірній і, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. це була ассоль.

1)глазами автора.

2)потому что он был там и всё видел.

3)французы шли на россию-москву,а наши долго молча отступали,досадно было боя ждали,француз ликовал,французы двинулись как тучи,считать раны-товарищей стали.

это 4 часть.

на полдни [на полдни — на юг, на восход — на восток, на закат — на запад] за сарай лощина, табун ходит, и аул другой в низочке виден. от аула другая гора, еще круче; а за той горой еще гора. промеж гор лес синеется, а там еще горы — все выше и выше поднимаются. а выше всех белые, как сахар, горы стоят под снегом. и одна снеговая гора выше других шапкой стоит. на восход и на закат все такие же горы, кое-где аулы дымятся в ущельях. «ну, — думает, — это все ихняя сторона».          стал смотреть в сторону: под ногами речка, аул свой, садики кругом. на речке — как куклы маленькие, видно — бабы сидят, полоскают. за аулом пониже гора и через нее еще две горы, по ним лес; а промеж двух гор синеется ровное место, и на ровном месте далеко-далеко точно дым стелется. стал жилин вспоминать, когда он в крепости дома жил, где солнце всходило и где заходило.