в зів'ялих листочках хто може вгадатикрасу всю зеленого гаю? хто взнає, який я чуття скарб багатийв ті вбогії вірші ? і. франко
збірка і. франка «зів’яле листя» побачила світ у 1896 році. її поява викликала великий резонанс у і митця. недруги підхвалювали поета і раділи, бо були впевнені, що він відійшов від створення громадської лірики і у нього з’явилися так звані «занепадницькі» настрої. не розуміли митця і його друзі: що могло статися з вічним революціонером і поетом-борцем? але ні вороги, ні друзі тоді не відчули, що народилася справжня перлина не лише української, а й світової інтимної лірики, яка своєю великою силою виражених поетом почуттів буде тривожити серця не тільки сучасників, а й багатьох наступних поколінь.
збірка «зів’яле листя» створювалася довгих десять років. і можна з впевненістю стверджувати, що недарма і. франко дав їй підзаголовок «лірична драма». три дії — це ніби три «жмутки» зів’ялого листя, які символізують нещасливе кохання і життя ліричного героя. звичайно ж, не треба ототожнювати ліричного героя з автором, але добре відомо, що й у житті і. франка мало місце щире, а часом трагічне кохання, яке залишило глибокий слід у серці і душі митця. у збірці поет створив ідеал коханої дівчини ліричного героя: цілісна особистість, розумна, щира і вродлива дівчина. можливо, саме таку дівчину шукав у своєму житті і. франко, але так і не знайшов:
«я не тебе люблю, о ні,
люблю я власну мрію».
поет був впевнений, що «незагоєні рани, невтишні жалі», «тихе зітхання», порухи чутливої душі і є коханням. саме таке почуття надає людині впевненості і надихає її на сміливі вчинки:
«я понесу тебе в душі на дні,
облиту чаром свіжості й любові,
твою красу я переллю в пісні,
коралі уст у рими голосні».
але якщо кохання нещасливе, нероздільне, то воно, як вогонь, який «враз і гріє, й пожирає». мабуть, саме тому ліричний герой збірки врешті-решт вирішує піти з життя. таким чином, напруга почуттів у ліричних поезіях «зів’ялого листя» змінюється три рази. спочатку це життєствердження через кохання, потім — розчарування, а у фіналі — лише розпач і зневіра.
якщо казати про власне враження, то особисто мені найбільш усього поезія «червона калино, чого в лузі гнешся? » з часом цей вірш був покладений на музику, причому багато наших співвітчизників вважають пісню народною. головними персонажами поезії є червона калина, достатньо поширений у фольклорі образ, який уособлює жіночість, а також дуб — символ витривалості, сили, парубоцтва. калина стала збірним образом українських дівчат, у яких був один шлях у житті — заміжжя та сімейні турботи, частіш усього з нелюбим чоловіком. для щастя цього мало, та на перешкоді стояла несхитність традицій. дуб, як втілення цих традицій, не може зрозуміти, що його сила і могутність заслоняє іншим сонце і стає перешкодою на шляху до справжнього людського щастя:
«я вгору не пнуся, я дубам не пара,
я дубам не пара;
та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
отінив, як хмара».
тільки той, хто прочитає збірку «зів’яле листя», може стверджувати, що він знайомий з творчістю і. франка, тільки той може зрозуміти, що і. франко був не тільки невтомним борцем, а й звичайною людиною, яка кохала і зневірювалася, яка любила і ненавиділа. і саме кохання здатне дати нам творчу наснагу і натхнення, саме кохання може зробити будь-яку людину поетом, а справжнього поета підняти до небачених раніш висот.
переделай,сократи
Популярные вопросы