Коли мало місце нормандське завоювання Англії та який його вплив на розвиток державності?

Норманське завоювання Англії (англ. Norman conquest of England) — похід норманів на чолі з герцогом Нормандії Вільгельмом на Англію у 1066 році та її завоювання. Почалося з вторгнення до Королівства Англія військами Вільгельма і його перемоги в битві при Гастінгсі. Це дало норманам контроль над Англією, який міцно утвердився протягом найближчих декількох років.

Нормандське завоювання стало поворотною подією в історії Англії з кількох причин. По-перше, воно усунуло місцевий правлячий клас, замінивши його іноземною, франкомовною монархією, аристократією та церковною ієрархією. Це, у свою чергу, призвело до утворення англійської мови та започаткувало сучасне розуміння англійської культури. Французьке походження правителів зменшило скандинавський вплив, тісніше пов'язало Англію з континентальною Європою і заклало основу для суперництва з Францією, яке тривало з перервами упродовж багатьох століть. Також завоювання мало важливі наслідки для всіх Британських островів та проклало шлях до подальших нормандських завоювань в Уельсі та Ірландії, а також широкого проникнення до складу верхівки суспільства Шотландії нормандської аристократії, що супроводжувалось поширенням континентальних видів державних установ і культурних факторів.

Объяснение:

в крепость центральные ворота микен, известы как "львиные ворота"

в начале периода православная церковь представляла собой большую силу, не только поддерживающую государство, но и соперничающую с ним. в условиях ордынского ига церковь сумела сохранить свои и политические позиции. монголо-татары не собирались обращать русь в свою веру. они предпочли ею через привычное для народа православие. скоро православные митрополиты договорились с ордой, получили от ханов ярлыки, закреплявшие привилегии церкви ничуть не меньшие, чем они имели от князей. однако по мере подъема движения за освобождение народа лучшие силы православной церкви становились на путь борьбы с монголо-татарами. рядовые монахи и руководители церкви вставали в ряды бойцов за освобождение россии.

церковь в лице митрополичьего дома, епископских кафедр, крупных монастырей и городских соборов обладала огромным имуществом, в первую очередь земельным, выступая в качестве феодала. вместо десятины, которой она была наделена еще при крещении руси, церковь в московском государстве получила иные источники доходов: поступления от определенных статей княжеских доходов — городских торговых, таможенных, судебных пошлин.

и идеологическое могущество позволяло церкви чувствовать себя независимой от государства и даже добиваться приоритета над ним. однако к концу периода князьям удалось взять верх. в обмен за сохранение в неприкосновенности ее земельных имуществ церковь признала верховенство светской власти. противоречивым было и отношение церкви к централизации государства. существовали силы, которые препятствовали этому процессу, но были и горячие сторонники укрепления единства руси.

в организационном отношении церковь представляла собой сложную систему. во главе ее стоял митрополит. в 1448 г. церковь самовольно стала автокефальной, т. е. самостоятельной по отношению к вселенскому патриарху, сидевшему в византии.* вся территория подразделялась на возглавляемые епископами епархии. до xv в. митрополиты назначались константинопольским патриархом. теперь они стали избираться собором епископов сначала по согласованию со светской властью, а потом и по прямому указанию московских великих князей.