1. «для прикрытия своих агрессивных планов правящие круги польши использовали украинских буржуазных националистов, главарь которых с. петлюра 21.04.1920 г. в варшаве заключил предательское соглашение, в соответствии с которым директория в обмен на признание её «верховной властью» на украине отказывалась от зап. волыни и вост. галиции в пользу польши». 2. «універсальне значення боротьби між совєтською росією в тому, що це був не тільки міжнародний конфлікт, але також удар двох соціально-політичних систем і ідеологій; устрою вільної, гуманної демократії з устроєм тоталітарної диктатури, що в самій основі ворожа до свободи й гідності людини. нема сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжники цієї самої боротьби на новому історичному етапі». ответьте ! вопросы: 1. чи зрозуміло з наведених текстів, чиї політичні погляди захищають їхні автори. 2. спробуйте пояснити, чому історики мають різні точки зору на діяльність унр. 3. чи співпадає ваша точка зору з позицією наведених авторів? висловіть особисту думку з питання.

1. із першого джерела видно, що воно вийшло з-під пера радянського шовініста. це легко відчувається в таких висловах як : "буржуазні націоналісти" (націоналістом петлюра не був, радше соціал-демократом), "зрадницький договір" (одразу мимоволі приходить на думку, даруйте, обсирання мазепи петром 1). друге джерело - риторика українського діяча, можливо, історика. мова піднесена, але без злоби, а радше із запалом - напевне взята з якоїсь промови.

2. історики, перш за все, також люди, і на них мають вплив різні світоглядні та ідеологічні системи, подекуди й банальне виховання : ) для російських історичних кіл, сильно скутих покладеною на них місією служити рупором державної влади в минуле, признати окремішність української революції від російської - означає наразитися на несприйняття колег, у кращому випадку.

однак, як показує практика, український історик "обов*язково" повинен бути націоналістом, інакше його звинуватять у плюндруванні історичної правди. хоча ситуації з ідеологічними розбіжностями та їх сприйняттям в українській науці все ж дещо м"якша, ніж у російських колег.

3. моя позиція - позиція поміркованого націоналізму, навіть радше націонал-демократіїї. ближче мені все ж таки друге джерело, однак я, якби довелося стати істориком, писала би про події в моїй державі виваженіше й більш по суті : )

сподіваюся, чимось ; )

этот металл называется бронза.

василий iii иванович (1479–1533)  – великий князь московский (с 1505  сын ивана iii и софьи палеолог. василия iii называют «последним собирателем земли », так как при нем были присоединены последние полусамостоятельные земли – псков, волоцкий удел, рязанское, новгород-северское княжества. в ходе -литовской войны начала xvi  в. в  состав россии вошел смоленск (1514). в своей внутренней политике василий iii опирался на церковь, поддерживающую его в борьбе с феодальной оппозицией. в правление василия iii росло поместное дворянское землевладение, принимались меры по ограничению привилегий княжеско-боярской аристократии. поощрял идеологическое обоснование исключительного положения москвы как «третьего рима», идеи «сказания о князьях владимирских». при нем заметно международное положение московского государства. василий iii в договоре 1514  г. максимилианом i, с императором священной римской империи, первым из российских правителей был назван царем.