Зими, восени, навесні добрати спільнокореневі слова познач будову

я чомусь найбільше люблю осінь. і не така вже це сумна пора, як писав знаменитий поет; і не завжди за вікном дощ і сирість. для мене осінь - це запах багаття, на якому смажиться ароматне м'ясо; якийсь особливий повітря і абсолютно неповторний «глибокий» світло сонця. але найголовніше - це царство червоних, багряних, , жовтих фарб. на деревах тріпочуть перші жовті листочки, потім червоні,багряні, золоті. достигли сливи, груші, яблука. в повітрі пахне медовим ароматом. ще чорнобривці, жоржини поспішають доцвісти.

мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.