Кому треба поставити перед виділеним сполучником у реченні

усю ніч ішов сніг.уранці, коли я вийшов з дому, зупинився мимоволі і оглянув двір.усі дерева були опушені снігом, і липи, тополі здавалися елементами фантастичного пейзажу.хтось давно посадив дві блакитні ялини - і вони виросли, їх ніхто не зрубав, якимось дивом вони уціліли.

знайомі алеї скверу, який веде до школи, засипав сніг, і вони були непролазні. але я наполегливо проклав шлях до школи сніговою цілиною. і раптом я зупинився. просто переді мною розгойдувався на гілці берізки поліетиленовий з-під води. в ньому було зроблено отвір, в який час від часу залітали синиці. на дні лежало насіння. мене здивувала годівниця. ще вчора її не було. годівниця була веселою. на одному з її боків було приклеєно саморобний малюнок з усміхненим обличчям. озирнувшись, я помітив таку саму годівницю і на горобині. її китиці, на яких лежав сніг, полум"яніли, а саму годівницю прикрашав малюнок: кумедна усміхнена мармиза. вітер розгойдував годівниці, і намальовані обличчя то зникали, то раптово з"являлися перед моїми очима.

"хтось потурбувався про птахів і про настрій перехожих",-подумав я.

цього дня у школі мені щастило. може, це через веселі годівниці, а може, ні

берёзы весной хорошеют.их посоревшие стволы наливаются белой краской. чёрные полосы становятся ярче. голые ветки покрываются сначало почками, а потом и ярко - зелёными листками. зимой и ранней весной видно было только посеревшие стволы и голые чёрные ветки, а теперь яркие краски весны украсили берёзки. издалека сразу можно   понять, что это не какое-нибуть дерево,а именно берёза. по её белоснежным с чёрными полосами стволам и ярко зелёной кроне.=)

наполеон: без красивой речи, не построишь карьеру.

її автор – невтомний шукач істини і правди микола пономаренко. він вважає, що щастя – це найважливіше для кожної людини, немає нічого більш бажаного в житті людини, ніж щастя.  «ради персонального щастя робиться все на світі»,  – пише автор. він вважає, що щастя найбільш можливе в етнічному середовищі. хто, як не він, має право це стверджувати – адже 33 роки він живе в сша, країні, в якій «плавляться» національності та їхні культури.  «сша – це країна з ідеологією «перемішування» рас і народів аж до їх повної асиміляції»,  – пише микола пономаренко. і живучи в цій країні, він побачив не тільки важливість протилежного шляху – збереження роду, але і реальність природних процесів, які противляться такій ідеології. його діти і онуки асимілювалися в американському середовищі, він залишився єдиним повнокровним українцем в родині – «останнім із могікан».  окрім щастя, окремі глави в книжці присвячені питанню творчості та творчого класу. автор виклав погляди на щастя таких видатних філософів, як епікур, аристотель, гегель, ніцше, сковорода. йдеться й про батьків американської цивілізації – за останні два століття не було більш успішного зусилля в соціальній сфері розвитку людства, ніж створення сша, вважає микола пономаренко.  «америка була створена розумовим пошуком і впровадженням глибоких філософських знань в життя», – пише він.  кожний розділ книжки автор називає борозною – бо ж його гасло звучить так:   «будем орати ниву буття, назва якій – життя! »  отже на борозні «що таке нація» можемо прочитати про ізацію етнічних формувань і про українські етномережі – вкрай важливі на сьогодні питання. до речі, микола пономаренко придумав й сам термін «етномережа» 6 років тому. на борозні «держава великої орії» читаємо про те, як світ стає єдиним економічно і розділеним національно, про національні держави у світі, про карту поляка і подвійне громадянство, а також про ість держави великого орія.  на борозні «розум і свідомість. духовність і віра» автор, зокрема, зупиняється на духовній історії україни. розуміючи, що нашому народу потрібна духовна єдність, він шукає відповіді на питання: якими були наші пращури, що вони робили, як себе поводили.  «україна є однією з небагатьох країн світу, які можуть відправлятися в прадавнє аж до самих витоків існування людства»  – пише микола пономаренко. він пише про розум і свідомість, про духовність і віру. він пише про своє розуміння того, чому навчав христос:   «вчення христа було про те, як досягти вищого розумового рівня і що для цього потрібно робити. якби це вчення було зрозумілим церковникам, то ми мали б зовсім іншу церкву»,  – пише микола пономаренко. автор вважає, що реформа церкви – абсолютна необхідність! він критикує рідновірів, пише про ідоловірство і пояснює, як досягти духовної єдності.  книжка називається «оріянство». що таке оріянство читаємо у заключній восьмій борозні. в ній автор пропонує придуманий ним символ оріянства, який ми бачимо на обкладинці книжки.  отже прочитайте книжку миколи пономаренка «оріянство. українська духовна мудрість, або роздуми про щастя» і будьте щасливі! адже досягнення щастя – це моральна ціль життя людини, стверджує автор.