Ессе на тему справжня краса людини​

У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.

А. Чехов

Якщо є поняття "справжня краса", отже, існує і удавана, штучна, далека від істини. Чи одне і те саме ми розуміємо, коли говоримо: "Яка красива дівчина!" і "Яка красива людина!"?

Перше, що спало на думку; коли задумався про справжню красу людини, — це Елен і Наташа, якими їх побачив на балу Андрій Волконський. "її [Наташині] оголені шия і руки були худі і некрасиві в порівнянні з плечима Елен". Але в чомусь же князь побачив перевагу цієї "зляканої і щасливої дівчинки"? У тому, як вона розцвіла щирою посмішкою йому назустріч, як під час танцю "обличчя її сяяло захватом". Молодий князь побачив справжню красу Наташі: вона була в кожному її русі, якесь внутрішнє світло прикрасило її худенькі плечі і тонкі руки, її ще "невизначені груди".

Мені здається, що слова Чехова, відомі всім і кожному, не слід розуміти буквально. Я думаю, що письменник хотів висловити думку про красу як своєрідну гармонію. Добрі пориви душі, розумні і прекрасні думки можуть зробити людину зовні красивою, а от злу душу і хибні думки зовнішня краса не сховає.

Справжня краса людини в її вчинках і діях, у її стосунках з навколишнім світом. Культурна, інтелігентна людина завжди істинно красива, тому що багата душею. Адже скільки разів ми зіштовхувалися в житті з такими оцінками нових для нас людей

дуже цікавий час перед грозою.здається все навкруги завмирає і чекає чогось незвичайного.не чути щебету птахів,здається, всі вони зникли невідомо куди.дерева стоять тихо-тихо,не одна гілка не колихнеться.настає повна тиша.недаремно є таке народне прислів"я: "тиша перед бурею".тільки небо хвилюється.течуть по ньому чорні хмари,закривая собою сонце.все ближче та ближче вони.аж ось налітає зухвалий вітер,здіймаючи у повітря все навкруги.оcь і гроза ! гримить грім,вспалахує блискавка.всі ховаються від стихії , а мені подобається така погода.

до п`ятидесяти додати шіснадцять і отримаємо суму шісдесят шість