12. Поміркуйте над таким запитанням: «Чому всі народи світу, зокрема й українці, бережуть свої пісні, передаючи їх із покоління в поко-
ління?». Висловте свої думки письмово (4-5 речень).​

віктор олександрович, вчитель:

— київ стає охайнішим, принаймні двічі на рік — навесні та восени, коли комунальники білять дерева та змітають листя. результат їхньої роботи видно по парках та скверах. до речі, не лише у центрі, а й у нас на борщагівці — там особливо ретельно прибирають у листопаді. я б і сам не проти мітлою , але часу немає. втім, моя виражається по-іншому: я не сміття під ноги, а шукаю урни. так і родину привчив. до цього закликаю й інших мешканців столиці.

тетяна вікторівна, бібліотекар:

— як же у наш час без місячників — адже люди стали такими байдужими. вони радше кинуть обгортку від цукерки на вулиці, аніж у себе вдома. на виручку приходять комунальники — без них не обійтися. але все одно хотілося б, щоб самі кияни з більшою любов’ю ставилися до рідного міста і його прибирати. у 60-ті роки всі гуртом саджали дерева, квіти, аби на подвір’ях було гарно. а пригадую слова одного з героїв михайла булгакова: “розруха починається в головах”. до речі, багато чого залежить не лише від нас, а й від районних адміністрацій. наприклад, у дніпровському, де я нині мешкаю, бруду по коліна. на проспекті ватутіна — що був там місячник, що не було: вибоїни на асфальті лишилися, листя не прибране. і це за повного потурання з боку жеків. на відміну від дніпровського, в оболонському та солом’янському районах дедалі краще. невже там по-іншому думають?

валентина яківна, професор:

— працюю поруч з метро “кпі” — там старі дерева прибрали, а нові посадили. причому це робиться не для “галочки”. на нивках комунальники клумби впорядкували, поставили огорожі в скверах — відокремили зелену зону від житлової. а ще кажуть, що це околиці, до яких у міської влади руки не доходять. а в центрі місцями — чисто, місцями — ні. як от, скажімо, у підземних переходах на “театральній”. може, там провести місячник? як на мене, то благоустроєм потрібно займатися не двічі на рік, а щоденно. тоді й буде результат. ще б подбати, аби самі кияни не смітили. але де, як виховати такий рівень свідомості, особливо у молоді? раніше ми, старше покоління, дороги від листя чи снігу самі розчищали — не чекали двірника.

юля, хореограф:

— у нас на теремках і дитячі майданчики пофарбували, і гілля старе прибрали. а навесні двори засадять зеленню. чому я так впевнено про це говорю? бо теремки район чистий. повірте, я жодного папірця на вулиці не бачила — теремчани до свого масиву ставляться трепетно. хіба не комунальникам? мені є з чим порівнювати. колись я мешкала на солом’янці, де сміття майже не вивозили. брудно біля кожного зі столичних базарів та торговельних центрів. невже там ніхто не прибирає? , кияни й не повинні знати, що в місті тривав місячник з благоустрою. адже роботу комунальників видно неозброєним оком.

 

Вибирати не можна тільки батьківщину кажуть, що риба шукає, де глибше, а людина - де краще. кажуть, що батьківщина там, де м'якіший хлі в. коротич і їдуть люди часом за кордон - за кращою долею та за грошима. але ж іще шевченко писав: немає в світі україни, немає другого дніпра, а ви претеся на ("і мертвим, і ") може, й не дуже весело зараз в україні, але покинути її - те саме, що покинути рідну матір через те що вона, мовляв, хвора. не вибирають люди матір, не можна вибрати й баьківщину, як це прекрасно сказав у своєму вірші в. симоненко. коли м. рильський у справах був змушений деякий час жити в парижі, серце його линуло додому: "тужу за вами, солов'ї вкраїни! ". часом тільки на чужині людина починає розуміти, що для неї означає рідний край. ілували пил київскої землі канадці, які недавно ще українцями звались. (в. коротич) ні, не можна відмовлятись від рідної землі, якщо ти - людина. тим більш, що вона напрочуд красива, наша земля, і краси її та історії не затулять для справжніх людей жодні економічні негаразди. і сьогодні, як за часів тараса шевченка вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами верби зеленіють. і як за часів лесі українки "коло сіл стоять тополі, розмовляють з вітром в полі". такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українській землі, чиєї "правди сила ніким звойована ще не була" (п. тичина). звучить вільно наша солов'їна мова. ти сьогодні зазвучало, як початок, як начало, як озброєння всім видне, слово наше рідне. (п. тичина). зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися у трави - веснянки, у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою. (а. малишко). інакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рідним краєм - україною. не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжні сини свого народу любили неньку-україну. кров'ю обкипіла вся наша давнина, кров'ю затопила долю україна (леся українка) багато скрутних часів зазнала вона протягом своєї героїчної і трагіч-ної історії. знала поневолення і війни, та знову і знову ставав на її захист україни народ, нищив ворогів і відбудовував міста і села, бо любили справжні українці свою батьківщину попри все. для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба не співати п'яними голосами "ще не ", а потім тікати за кордон, щоб "тинятись по чужбинах, аж доки дідько всіх не забере" (в. симоненко). і не обвинувачувати у своїх негараздах інші народи - ніколи цього не робив такий беззаперечний патріот, як тарас шевченко, або о. гончар, що казав: "ми поважаємо патріотизм кожної нації, бо ми самі патріоти". треба бути відданим їй серцем і працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. кожен з нас може зробити у цю справу свій внесок. головне, пам'ятати "яких батьків ми діти" і любити батьківщину більше, ніж власний добробут. тому я хочу повторити слова в. сосюри: любіть україну у сні й наяву, вишневу свою україну, красу її, вічно живу і нову і мову її солов'їну. всією душею бажаю: живи, україно, квітни, мужня моя красуне, україна-пісня, україна-воїн, україна-трудівниця!