Розставте розділові знаки в реченні.

Кого ж ти княже залишиш замість себе в Києві? спитав єпископ (В. Малик).

Тепле й ніжне літо волошками повите посріблене дощами живе в очах у мами.

Радіючи промінню золотому на мить якусь ми зорі забуваєм.

Зціпивши зуби ми обережно ступали і хруснувши сухою гілкою зупинялися озирались і слухали.

​

Кого ж ти, княже, залишиш замість мене в Києві?

Тепле й ніжне літо, волошками повите, посріблене дощами, - живе в очах у мами.

Радіючи промінню золотому, на мить якусь ми зорі забуваєм.

Зціпивши зуби, ми обережно ступали і, хруснувши сухою гілкою, зупинялися, озирались і слухали.

​

нещасна,неправдива людина,що добровильно й легко зрикаеться ридной мови.щаслива,праведна людина,що в радости и гори будуе слово своей земли.цуратися мову ,звичай ридного краю,його людей-означае скаличити свою душу,зрадити самого себе.а людина що втратла себе-уже не людина.вона не може ани плидно працювати,ани повноцинно розвиватися.така людина,немов уражена смертельною заразною хворобою,-уси вид ней намагаються знаходитись подали вид ней,бо разом з нею бути неприемно.нещасни,прокляти батько й мати.що народжують перевертнив.видцуратися ридной мови означало позбутися закодованих у ний добра.правди.чести,щирости.зрикшись цих якостей,людина втратила б не лише кровни звьязки з народом але й власний моральний коринь.

водиця-вод корень, ця окончание, и суффикс