Провідміняйте дробові числівники: дві цілих одна друга кілометра, дев'ять цілих сім десятих процента, чотири цілих три сьомих метра та збірні: п'ятеро вікон, четверо дверей.

намисто   не мов живе. таке яскраве та тепле, бо сонце зігрівало його   увесь ранок. 

ночувати корінь "ноч"

вночі

ночлег  

ночуючі

ночував

ночувала

ночували

ночують 

напевне, кожен із нас колись замислювався над тим, що таке рідна країна, чим вона особлива, чим вирізняється з-поміж тисяч інших країн світу. відповісти на ці запитання непросто, адже рідна країна ~- це не просто клапоть землі на планеті, де живеш, навчаєшся, працюєш, створюєш сім’ю, - це щось значно більше, це почуття, які виникають до цього «клаптя», це бажання діяти на його благо, повага до нього. я можу впевнено сказати, що моя україна - найкраща країна у світі. та чи маю я підстави стверджувати це так категорично? що ж таке моя країна? і чому вона найкраща для мене? україна - це славетна історія: мудрі літописці, київ священний, дзвін козацьких шабель, посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність…

україна - це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах…

україна - це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…

можна довго перераховувати все, чим для мене є моя країна, та чи буде тому край? україна - це все, іцо навколо мене, усе, чим живу й про що мрію, це мої батьки, друзі, учителі. кожен порух моєї душі, кожен мій вчинок, кожен життєвий крок стосуються моєї країни.

однак головне, що україна - це та земля, де я народився, де завжди на мене чекатиме батьківська домівка, зігріта теплим родинним затишком, добротою та материнською ласкою, це - моя батьківщина, найкраща і найрід-ніша, завжди захоплива у своїй непізнаності й навіть непізнанності.

видатний ійський письменник чарльз діккенс у своїх творах наголошував на тому, що кожна людина неодмінно повинна мати почуття власної гідності. саме людська гідність дає кожному з нас усвідомлення своєї особистості, потрібності людям. це гордість за власні благородні вчинки, правдивість та чесність, вміння протистояти безчестю та аморальності. у своєму романі «домбі та син» автор розмірковує про людську гідність, про те, як вона випробовується в різних життєвих ситуаціях. малюючи свого героя на початку роману, чарльз діккенс підкреслює, що містер домбі «мав занадто суворий і пихатий вигляд». ця бундючність не має нічого спільного зі справді людською гідністю, тим паче, що до своєї дружини він ставится холодно, а дочку флоренс зневажає, бо, як дівчинка, вона не зможе сприяти розвитку фірми «домбі та син». нарешті народжується довгоочікуваний спадкоємець поль. його мати після пологів помирає. містер домбі радіє, що в нього нарешті з’явився син, бо тільки він міг виконати «своє призначення», адже «земля була створена для домбі і сина». містер домбі не прагнув до людей, бо зневажав їх, залишаючись самотнім. дружбу, любов та інші людські цінності він замінив для себе грішми. але хіба в цьому є хоч крапля справжньої людської гідності? звичайно, що ні, це душевна черствість, егоїзм, жорстоке недовір’я до людей, прагнення бути вищим за них, володарювати над ними.