Сьогодні в лісі справжній жовтневий листопад. клени обсипаються від найменшого подиху вітерця.

вся жизнь - учеба. если ты бездельничаешь, не учишься, не общаешься, узнаешь что-то новое, ты теряешь попросту время.

вчора захворів мій старший брат. в нього підвищилася температура, дуже боліли горло та голова і був страшний нежить. нашу родину це засмутило, адже через три дні братів день народження. 

  мама зразу ж згадала про те, що в нас є сушені калинові ягоди. заливши їх окропом, вона проварила їх на повільному вогнищі і поставила настоюватися   на 1 годину. в цей час ми прикладали прохолоде полотенце до лоба братові. так йому голова менше боліла. через годину відвар був готовий. мати напоїла хворого, і він, зігрітий калиновим відваром з медом, майже   відразу ж заснув. я чув, як ненька вставала вночі, щоб переодягнути   зіпрілого брата.

  зранку наш хворий почував себе здоровим і дякував всім про турботу. та ще декілька днів він залишався дома та пив калиновий відвар та нахвалював свою рятівницю-калину.

- ти вчора дивився фільм по телевізору?

- а яка назва фільму?

- пеппі довга панчоха.

- так звичайно дивився.

- і як тобі фільм?

- фільм чудовий!

- так і справді.

- а яка частина тобі найбільше ?

- мені частина на початку, коли пеппі виймала з води свої речі.

- так, мені також та частина.

- а ти читав книжку пеппі довга панчоха?

- звісно. і книжка чудова і фільм.

- а ти сьогодні будеш дивитися футбол?

- так я буду дивитися футбол.

- я також. сьогодны грає україна - росія.

- так, так.

- ти за кого вболіваєш?

- звичайно за україну, а ти ?

- я також.

великими пластівцями сиплеться сніг, покриваючи тротуар і проїжджу частину вулиці, дахи будинків, гаражів, осі на гілках дерев.  я виходжу зі свого під'їзду             попереду тьмяно світить одинокий ліхтар, навколо нього в'ються сніжинки.  іду посеред дев'ятиповерхових сірих будинків, що вражають своєю одноманітністю і сумовитістю.            ще шість годин вечора, але вже темно.  світяться вікна будинків.  там, за вікнами, своє життя, свій маленький світ.  мені подобається, проходячи повз будинки, спостерігати за вікнами: різні штори, вигадливі, з мереживами, сучасні жалюзі.  світиться вікно - значить, кипить життя, значить, там тепло.            ось попереду шістнадцятиповерховий будинок.  на тлі дев'ятиповерхівок воно виглядає своєрідною свічкою.  на першому поверсі комерційна аптека, в прибудові зоомагазин з пам'яткою - котом васьком, який лежить на прилавку.            потім ще одне схоже будівля з кафе на першому поверсі і знову вдома, вдома.все це справа, а зліва проспект з нескінченно снують автомобілями.  іноді здається: не будь світлофорів, не зміг би перейти на протилежну сторону вулиці - так багато машин.  світлофор змушує цей мчить потік на хвилину призупинитися, щоб дати можливість пі перейти вулицю.  і знову шум, світло фар.  рух, рух, рух.            це моя вулиця.  сучасна, галаслива, така, як і багато хто в нашому місті.