15 ! напишіть твір на тему "як зберегти друга, якого ти дуже любиш" (3-4 речення)

для початку необхідно зрозуміти, що в дружбі дві людини і більше рівні між собою. прийнято вважати, що один за тебе і в вогонь і в воду, і останню сорочку віддасть, і життям ризикне. це звичайно все красиво звучить, але насправді друг тобі нічого не винен. він може і в вогонь і в воду, але тільки за власним бажанням, і сприймати його дії необхідно з вдячністю, а не як само зрозуміло.

також і ти, коли допоміг другові, не чекай і не вимагай від нього подяки. зробив, і молодець. забудь. ти сам так вирішив вчинити. звичайно це важко, тому що кожен чекає похвали за свої вчинки. але якщо ти дійсно дорожиш дружбою, не чекай подяки за вчинок, який здійснив в ім'я дружби.

: )

1)осеньосень… ты пришла, как всегда, незаметно. еще вчера было лето с его буйством зеленой листвы, теплым солнцем, от которого искрилось беззаботное синее небо. ты пришла, и сразу стало понятно: это неотвратимо, и это всерьез. ты вошла в город незаметно, но сразу вступила в свои права, потому, что ты не умеешь иначе, потому что ты – королева…ты королева грустных дождей и печальных утренних туманов, черных мокрых деревьев, обнаживших свои души, и желтых листьев, шуршащих под ногами. ты прекрасна в своей тихой задумчивой грусти и неразгаданной вечной тайне, которую всегда приносишь и уносишь с собой, оставляя ее частицы в душах тех, кого ранишь в самое сердце.  ты всегда готична и всегда мудра. не все понимают и принимают твою мудрость и порой тебя за грусть. но эта грусть необходима. потому, что осень – это всегда очищение души после летней беспечности и беззаботности. осень – это время думать о вечном и время постигать вечность. это время расставания со всем искусственным и превнесенным в себя со стороны, время обретения себя. осень – это время постижения самых сложных и, одновременно - самых откровенных и очевидных истин, которые всегда были рядом, но оставались скрытыми от глаз в другое время. осень – это время самых пронзительных чувств, самой прекрасной и самой трагичной любви. осень – это время жить, время умирать и время возрождаться.позволь мне любить тебя, королева-осень. позволь подниматься высоко-высоко в твое до боли голубое, пронзительное небо в обрамлении золотых листьев. позволь впустить в душу твои затяжные дожди вместе с их чистотой и откровенностью их чувств. позволь надышаться твоим прозрачным холодным воздухом, пахнущим сыростью и одиночеством. позволь опускаться на землю твоими утренними туманами, целуя его капельками отлетающую листву. позволь умирать с каждым сорвавшимся с ветки листом и погружаться вместе с ним в сладостный сон на усталой земле, даря ей тепло и покой в преддверии долгой зимы. позволь мечтать о недолгом «бабьем лете» вместе с осенними цветами, которые всегда прекрасны в своей неброскости. позволь смотреть в низкое, затянутое серыми тучами небо карими глазами упавших на аллеи каштанов. позволь мне любить тебя, осень. позволь мне чувствовать себя любимой тобой…

у нашій школі дуже цікаво. школа велика, багатолюдна. скільки в ній кабінетів: російської мови, , іноземних мов, історії, ії. перейшовши з початкових класів у середні, ми з подивом і цікавістю відкривали нові класні аудиторії та нові предмети, з цікавістю все невідоме. але один кабінет особливо приваблював до себе нашу увагу і зовсім не був схожий на ті, що ми бачили в школі раніше. побачивши в розкладі «трудове навчання», ми вирушили до дверей, на яких висіла табличка «шкільна майстерня». через двері цього кабінету завжди лунали дивні звуки: то якесь мірне дзижчання, то постукування. це була дуже велика кімната з величезними вікнами. спочатку ми подумали, що помилилися дверима. здавалося, що ми увійшли не в шкільний кабінет, а в заводський цех. всі приміщення заставлено верстатами, а вздовж стін - дерев'яні столи з незнайомими інструментами. хоча ні, молоток та плоскогубці, звичайно, нам відомі, лещата, цвяхи і шурупи - теж. а ось деякі інструменти ми побачили вперше. і цікаво, що можна робити на цих верстатах? дошка теж є, але не дуже велика. а в кутку майстерні - листи дерева, заліза, фанери, металеві куточки. тепер стає зрозумілим, що ж будуть представляти наші уроки трудового навчання. і ось пройшла перша чверть. всі вже стало звичним: урок починається з пояснення прийомів роботи з новими матеріалами, потім - повторення техніки безпеки, і тільки потім практична частина. ми випилюємо лобзиком з дерева, випалюємо малюнки спеціальним апаратом, ремонтуємо шкільні парти та стільці і навіть самі сколочує табуретки, а на токарному верстаті вчимося виточувати різні за формою металеві деталі. навколо нас у майстерні тирсу і стружки, приємно пахне дерево, від розпеченого металу піднімається легкий димок - кипить робота. непросто вирізати ажурний дерев'яний візерунок, щільно прикрутити гайку, виточити деталь потрібної форми, підготувати рамку для стенду. зате як приємно, коли справа йде на лад. нас ще чекає шкільна автомайстерня. у нашій школі старшокласники самі зібрали карт, і ми будемо вивчати його внутрішній устрій, як його лагодити, якщо потрібно, і - найголовніше - як його водити! наш викладач все це знає і вміє. виявляється, в майстерні є своя бібліотека: «1000 рад майстрові», «деревообробні і столярні роботи», «вчися будувати сам», «як стати хазяїном у домі», добірка журналів «зроби сам» і ще багато корисних книг і довідників. я думаю, що уроки в нашій шкільній майстерні нам необхідні. адже кожен чоловік повинен вміти полагодити кран, вбити цвях (як каже моя бабуся). звичайно, зараз багато різної технічної апаратури, і в кожній області є свої фахівці, але уміння поводитися з найпростішими інструментами і виконувати необхідні роботи по будинку нікому не завадить.