Речення зі словами передвесняний, навушник. ( можно хотя бы одно )

1)осеньосень… ты пришла, как всегда, незаметно. еще вчера было лето с его буйством зеленой листвы, теплым солнцем, от которого искрилось беззаботное синее небо. ты пришла, и сразу стало понятно: это неотвратимо, и это всерьез. ты вошла в город незаметно, но сразу вступила в свои права, потому, что ты не умеешь иначе, потому что ты – королева…ты королева грустных дождей и печальных утренних туманов, черных мокрых деревьев, обнаживших свои души, и желтых листьев, шуршащих под ногами. ты прекрасна в своей тихой задумчивой грусти и неразгаданной вечной тайне, которую всегда приносишь и уносишь с собой, оставляя ее частицы в душах тех, кого ранишь в самое сердце.  ты всегда готична и всегда мудра. не все понимают и принимают твою мудрость и порой тебя за грусть. но эта грусть необходима. потому, что осень – это всегда очищение души после летней беспечности и беззаботности. осень – это время думать о вечном и время постигать вечность. это время расставания со всем искусственным и превнесенным в себя со стороны, время обретения себя. осень – это время постижения самых сложных и, одновременно - самых откровенных и очевидных истин, которые всегда были рядом, но оставались скрытыми от глаз в другое время. осень – это время самых пронзительных чувств, самой прекрасной и самой трагичной любви. осень – это время жить, время умирать и время возрождаться.позволь мне любить тебя, королева-осень. позволь подниматься высоко-высоко в твое до боли голубое, пронзительное небо в обрамлении золотых листьев. позволь впустить в душу твои затяжные дожди вместе с их чистотой и откровенностью их чувств. позволь надышаться твоим прозрачным холодным воздухом, пахнущим сыростью и одиночеством. позволь опускаться на землю твоими утренними туманами, целуя его капельками отлетающую листву. позволь умирать с каждым сорвавшимся с ветки листом и погружаться вместе с ним в сладостный сон на усталой земле, даря ей тепло и покой в преддверии долгой зимы. позволь мечтать о недолгом «бабьем лете» вместе с осенними цветами, которые всегда прекрасны в своей неброскости. позволь смотреть в низкое, затянутое серыми тучами небо карими глазами упавших на аллеи каштанов. позволь мне любить тебя, осень. позволь мне чувствовать себя любимой тобой…

людина» — багатозначне слово. воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. у такому випадку де слово пишуть з великої букви — людина…що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися людиною? одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «що потрібно? нічого! я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. а з великої букви чи з малої — неважливо. яка різниця? » відполімо: різниця дуже велика. пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на землі, але вони не можуть називатися людьми. від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. нас відрізняє людяність.для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. однак головне — любов до ближнього свого. всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна , потрібне співчуття. хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? і саме від вас сподіваються отримати необхідну ? подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! так чому ж багато хто з нас забуває про це? розпові, що іноді, коли на кішку собаки, інші кішки починають захищати її, у бій з суперником, набагато сильнішим від них. слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? однак не всі, далеко не всі. знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання “людина”. це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. не обов’язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім’я людяності тут, поруч з нами. так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас людьми, — людяності. тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. і звучатимуть у душах людей слова василя симоневка: