Як мова впливає на формування особистості?

Мова як засіб спілкування — це найменш вагомий аргумент, адже спілкуватися сяк-так можна і взагалі без мови — , жестами. а от що мова — генетичний код, ознака національної ідентичності цілого народу, а це завжди несе ідею суверенності, окремішності, незалежності — це серйозно. і більш виразної та вагомої ознаки саме національної мови тут не було і не буде. виходить, що мова — це символ свободи, а отже — і державності її народу. і вона захищає і мусить захищати себе на своїй одвічній землі як свободу своєї нації. найвищим пріоритетом людини, звичайно, є свобода, а значить — і мова. це і за логікою, і за відчуттями. мова – то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. у мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. при цьому мова відображає не тільки матеріальний (видимий) світ, а й внутрішній (невидимий). наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові. чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людина вибудовує власний внутрішній світ, формує себе як особистість. свідомість і самоідентифікація людини починається з мови. мова в людині закладена генетично, вона є кодом, що зв’язує покоління. мова визначає національний характер людини. і я думаю, що самоусвідомлення людини починається з оволодінням нею рідної мови, а точніше з першими словами, навіть звуками, бо сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженого. вивчаючи мову, дитина розшифровує код. мислення, а отже й свідомість і самоідентифікація людини ґрунтується на основі рідної мови. павло мовчан розглядає мову як космічне явище. мова – це позитивна енергія, якою дитина живиться з самого дитинства, і втрата цієї позитивної енергії впливає негативно на дитину, на її здоров’я, на розумовий розвиток. за моїм спостереженням, сільські діти, які з дитинства розмовляють рідною – українською мовою, думають нею, набагато здоровіші, яскравіші, ніж ті, що спілкуються російською. наші професори, академіки, вчені в основному – вихідці з сіл. вони з дитинства були кровно зв’язані з українською мовою і природою. бо, мова і природа дуже тісно пов’язані між собою. а видатні поети, письменники? усі вони мали нерозривний зв’язок української мови з українською природою. отже, мова – це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі людини. недарма, людина, що втрачає зв’язок з батьківщиною, природою, мовою – в основному нещасна людина. емігранти матеріально забезпечені люди, але душа їх до кінця днів залишається тут, вдома. щодня ми реалізовуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей. 

авжеж, я підтримую цю думку, адже справжній друг — це людина, якій беззастережно довіряють і на яку завжди можна покластися. в основі справжньої дружби — неписаний «кодекс», який стверджує необхідність відвертості, щирості й безкорисливості.

чи є актуальними віддані дружні взаємини сьогодні, коли людям бракує часу для спілкування, чи не замінюються вони приятельськими — заснованими на спільності справ і відпочинку? звісно, час вносить певні корективи, однак дружба і любов завжди залишатимуться найвищими цінностями, адже вони емоційно збагачують життя, наповнюють його радістю взаєморозуміння.

отже, друзів, на відміну від батьків чи батьківщини, ми можемо собі вибирати. ними стають тільки люди, близькі по духу, за своїми на життя, ті, хто уміє віддавати, не чекаючи і не вимагаючи нічого натомість, прощати недоліки. правду кажуть: щоб людину пізнати, треба друзів її знати.