Чи потрібно дослухатись до порад батьків? твір-роздум.

я вважаю, що   молодь, не сприймаючи життєвий дослід старшого покоління, чинить велику помилку, а   потім шкодує про це.  мрія кожних батьків - це виховати свою дитину в любові й добробуті. вони намагаються захистити свою кровинку від необдуманих вчинків і, спричиненої ними, небезпеки. але чим доросліше стає дитина, тим менше уваги вона звертає на поради батьків. постає питання: до яких наслідків може призвести така поведінка? і чи завжди потрібно слухати поради батьків?  

  відповідь я пропоную знайти на сторінках роману панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні". мати чіпки варинеченка - мотря - бажала сину кращої долі, а він, потрапляючи під вплив жорстокого , забуває про материнську любов і стає на шлях духовної деградації й злочину. але навіть в такій ситуації, мотря ще має надію повернути сина на істинний шлях, вона не відвертається від нього, а всіляко є, за що потім отримую "винагороду" - чіпка виганяє її з дому. чи не знаходите ви причину такого нещастя у відношенні сина до матері? будь чіпка розумніший, навіть такі обставини, як жорстоке і суцільна несправедливість, не змогли б зломати дух людини.

  ще, я вважаю доречним, навести приклад з власного досвіду. був такий період мого життя, коли я потрапила під вплив сучасних журналів і телівізійних передач, які нав"язували кожному власні думки. тоді я не розуміла, того аспекту, що не в моїх інтересах слідувати цим порожнім словам, які створюються лише   для ввигоди підприємців. нажаль, я слухала їх   дуже уважно і закривала вуха, коли мені починали щось радити мої батьки. я дуже шкодую про це. я мала багато марних клопотів, що інколи породжували   погані наслідки. я рада, що все-таки мої друзі відкрили мені очі. я почала прислухатися до слів батьків і зрозуміла, що це і є та єдина істина, яка є вказівником на життєвій дорозі. зараз я впевнена, що у майбутньому не припущусь подібних помилок. 

    отже, батьки - це наближчі люди, для кожної людини. вони дарують нам часинку свого досвіду і наша вдячність повинна бути безмежною. таким чином, прислуховуючись до порад і користуючись ними на життєвому шляху, ми полегшуємо життя собі і знімаємо важкий тягар турбот і переживать з душі батьківⓐ.

школа - місце де учні проводять більшу частину дня. школи бувають різні сільскі або місцеві. елітні або прості. в кожній школі вчаться різна кількість дітей. десь більше п'ятиста а десь менше ста. я що не важлива кількість учнів , а їхні успіхи. на місцеві або обласні олімпіади посилають одиниці учнів і їхні перемоги приносять славу школі , як закладу який їх виховав. також і в спорті. лише один спортсмен стає чемпіоном але його слава освітлює весь педагогічний колектив  який виховав таку людину.

й чим більше перемог окремих учнів тим більше престижу набуває школа.

    діалог-розмову дідуся з онуком про хліб та пшеницю  з використанням  сполучників підрядності, пропоную скласти так: - діду, а чого в україні так шанують хліб?   - онучку, хліб - справжній скарб, що здатний прогодувати кожного з нас.- а чи важко виготовляють хліб? - так, люди тяжко працюють, щоб хліб потрапив до нашого з тобою столу.    - може, розповіси мені трохи? - звичайно. спочатку люди обробляють землю та сіють пшеницю. потім збирають достиглу пшеничку та відправляють її на млин. там її переробляють на борошно. а далі, спробуй сам здогадатись, як виготовляють хлібчик.  - мабуть, діду, потім борошно відправляють до пекарні, у якій кулінари випікають смачний хліб. потім вантажники завантажують його до машини та розвозять крамницями.- все правильно, онучку. але ж не лише хліб виготовляють з борошна.- а що ще, діду? - ще з борошна виготовляють булочки, бублики, печиво, пироги та пиріжки, пампушки та вареники. тож варто шанувати пшеницю, що нас годує.- дякую тобі, дідусю, за таку цікаву розмову! - звертайся, онучку!