я вважаю, що без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні духовної культури, ні культури мовлення. вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь її прилучення до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. я можу з упевненістю сказати, що основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. крім того, я переконана, що мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. щоб досягти цього, потрібно вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. вважаю, що потрібно активно розвивати своє мовлення і вчитися усно і письмово викладати власні думки, виправляти себе, правильно будувати і перебудовувати сказане, шукати найкращі і найдоцільніші варіанти висловлювання. я не в усьому погоджуюся з викладом думок автора. адже мовну неграмотність перекладу варто розглядати не тільки по відношенню до російської мови, а й до інших мов. сумно визнавати, що єдиною сталою складовою поведінки мільйонів людей у нашій країні можна назвати культуру “общака”. непомітно тюремний сленг сьогодні ввійшов у мову підлітків і студентів, що само по собі не таке й безневинне явище. на жаль, він уже став загальним надбанням у засобах масової інформації, у виступах депутатів і високих чиновників, входить у сім’ї та дворові компанії, трудові колективи й на вечірки. це мене болить найбільше. бо хто мав би подбати про справжнє відродження української мови, як не держава — така вимріяна, така жадана. адже стільки надій ми пов’язували з нею, стільки сподівань!
Спасибо
Популярные вопросы