дорогий милий друже! дуже вдячна тобі за прихильність до мене. дякую тобі і за те, що впродовж життя зберіг у душі недоторканим куточок, у якому назавжди залишився дитиною – безпосередньою, чулою до краси, вразливою до людських страждань і болю. ти умів дивуватись кожній квітці й росинці на стеблі, захоплювати своєю творчістю інших. як мені зараз тебе не вистачає. адже саме ти мене навчив любити мистецтво, відчувати красу у природі і людях. завдячуючи тобі, я пізнала найвищу насолоду, яку може бог дарувати людині, – натхнення й злет духу у творчості. саме ти допоміг мені зрозуміти, що природа – це цілий всесвіт. усе це стало для мене живою істотою. я знаю, що рослини, як і люди, проходять через страждання і пекельні муки.а пам’ятаєш це високе небо, цей шал тепла, а літньої пори – спеку? ти завжди казав: ну хіба це можна не любити? і справді, хіба можна? тепер я часто думаю, що я так і не встигла подякувати тобі за розум і душу, які плекали добре і вічне. як мені зараз хочеться сказати тобі „і”. і за добру науку і любов, і прости мені те, що може колись була неуважною до твоїх слів чи інколи не розуміла їх. прости мені і хай там, де „вічні дзвенять водограї”, де „пахнуть чудові сади”, буде тобі добре і легко. тепер я усе розумію.
Популярные вопросы